80% бездомних – з дитячих будинків, – Олеся Саноцька Друк

Я б не сказала, що всі люди негативно ставляться до бездомних. Загальна картина така – люди не приймають, але багато хоче допомогти, і саме ті люди, які самі переживали в житті біду.

Я б не сказала, що всі люди негативно ставляться до бездомних. Загальна картина така – люди не приймають, але багато хоче допомогти, і саме ті люди, які самі переживали в житті біду. 

"Спільнота взаємодопомоги "Оселя" - неприбуткова громадська організація, одна з перших в Україні, яка почала всіляко підтримувати бездомних. Її створили у 2003 році. У Спільноті разом живуть і працюють, ведуть спільне господарство та допомагають іншим ті, хто опинився в скрутній ситуації.

Чим сьогодні живе "Оселя", які труднощі і радощі переживає, в інтерв'ю ZAXID.NET розповіла виконавчий директор Львівської міської громадської організації "Спільнота взаємодопомоги "Оселя" Олеся Саноцька.

Чим живе зараз "Оселя"?

"Оселя" живе своїм звичайним життям. Добудували будинок для Спільноти, де живе понад 20 осіб, по двоє-троє в кімнаті. Зараз покращились умови і люди відчувають себе як вдома.

У 2003 році придбали невеличкий будинок, а пізніше, з розширенням сфери діяльності, ми збільшували будинок, знайшли приміщення для майстерні. Зараз, коли  приїжджають гості і кажуть, що в нас добрі умови для людей, то їм здається, що такі умови нам з неба впали. А насправді все давалося дуже важко. Все починалося з маленького... Люди, які жили в Спільноті, брали участь у розбудові  будинку. І це вдалося. Але найголовнішим був той внутрішній продукт, той будинок, який відбудовувався в кожній людині особисто. Корисною праця була і для мешканців, і для працівників Спільноти.

Ми хочемо працювати не тільки з бездомністю. Бездомність - це дуже вузьке означення проблеми. "Оселя" має на меті надавати допомогу у віднайденні сенсу життя людям, що з різних причин опинилися на маргінесі суспільства (убогим, бездомним, неповносправним, залежним тощо), та пропагувати в Україні ідею солідарності і взаємодопомоги.

 Бездомні асоціюються з людьми, які не мають даху над головою, будинку, але це тільки один пласт величезної проблеми, яка полягає в тому, що бездомна особа ізолюється в громаді. В цих людей розірвані зв'язки з сім'єю, вони не можуть нормально жити, вживають алкоголь, у них довгий час нема роботи. Це такі пласти, які людина шар за шаром має відновлювати, аби включитися в життя  суспільства... Тобто, дах над головою - це не найголовніше, що ми хочемо дати в кінцевому результаті. Ми хочемо допомогти людині поступово повернути собі повноцінне життя в громаді, відчуття власного дому всередині себе.

У вас є майстерня, де працюють бездомні...

Вони ремонтують меблі - обтягують м'яку частину, декорують. Також ми маємо магазин вживаних речей. Там відремонтовані меблі віддаються за пожертву, тому що продавати ми не маємо права. Ця пожертва не є такою, як під церквою, коли просять за ніщо. Наші люди отримують за свою працю, заробляють своєю працею - це робить їх   впевненими в собі, повертає їм почуття гідності.

За приміщення майстерні нам багато доводиться платити, тому ми біля будинку зрізали садок  та хочемо там збудувати майстерню.

Також у нас ще діє осередок соціальної підтримки бездомних. З 1 лютого потребуючі особи можуть прийти сюди, щоб помитися, поїсти, поговорити.  Після цього в них відношення до себе стає зовсім інакшим. Чистою людина може піти на пошуки роботи. Цим людям ми пропонуємо стати розповсюджувачами вуличного журналу "Просто неба". Серед вимог до розповсюджувачів є те, що вони мають бути охайно одягненими, чистими, тверезими і ввічливо себе поводити з іншими.

З міліцією не було проблем?

Спочатку. Тепер розповсюджувачі мають бейджик з печаткою «Оселі», також мають дозвіл від міської міліції. Продаж журналу - це теж зайнятість цих людей. Ми показуємо їм, як можна заробляти гроші.

Скільки осіб можуть помитися щодня?

На день ми не зможемо прийняти більше 5-7 осіб. Осередок працює з 11.00 до 13.00. У приміщенні розміщена редакція журналу. Після обіду там терапія для залежних мешканців спільноти. Працює психолог і консультант з узалежнення для тих людей, які вперше до нас приходять і хочуть залишитися у Спільноті. Тричі на тиждень - терапія узалежненості, а раз на тиждень - тренінги з відновлення втрачених навичок: як розмовляти по телефону, як вести себе на співбесіді у працедавця (це все у розважальній формі), також  є спортивний тренінг.

Які проблеми має "Оселя"?


Завжди хочеться більшого. Бракує приміщення. Спочатку для нас будинок Спільноти здавався великим. Він розрахований на 20 місць. А зараз до нас все більше приходить людей. Він став замалим. Окрім того, хочемо побудувати майстерню. Також маємо бажання зробити школу соціальної реабілітації для бездомних чи Школу професійної переорієнтації, де б всі ті, хто соціально виключений із суспільства, мали б можливість навчатися - отримувати навички праці (ремонту автомобілів, меблів, комп'ютерної справи, а також - знанню мов, малюванню тощо). Людина, навчаючись, не відчуватиме себе клієнтом, скоріше студентом.

Як справи з фінансуванням, адже громадська організація не є прибутковою?


Не вистачає постійного фінансування, тому мусимо залучати додаткові кошти. На зарплату 5 працівникам маємо кошти від Міжнародного Руху "Емаус", але не на цілий рік. З міського бюджету цього року нам обіцяли покрити видатки на гарячі обіди для бездомних в центрі міста, на осередок підтримки бездомних виділили 10 900 грн до кінця року. Цього дуже мало, вистарчить тільки на оплату комунальних послуг та миючі засоби.

Під час Екуменічного соціального тижня «Оселя» презентувала фільм "Межа"...

Цей фільм про бездомних, знятий у 2006 році. І всі, близько десяти осіб, в кого ми брали інтерв'ю, вже повмирали. Серед бездомних дуже велика смертність. Ми бачимо це по тих людях, які приходять на роздачу їжі. Дуже багато приходить із відмороженими п'ятами, пальцями. Рани гниють. Піти до лікаря для них проблема. Вони знають, що їх відразу "відфутболять". Щоб таких людей повернути назад суспільству, потрібен цілий комплекс різних заходів.

Хто і як стає бездомним?

Більшість, десь 80%, - випускники дитячих будинків-інтернатів. Як правило, вони не здобувають вищої освіти, закінчують якесь училище, яке їх не цікавить. Вони не вміють розпоряджатися грішми, не вміють заробляти, їх не вчать цим навичкам. Вони звикли перебувати під чиєюсь опікою. Вийшовши в "широкий світ", у них відбувається "облом"... А далі в кожного по-різному: хтось пішов красти, у когось через махінації квартиру відібрали...

Чи хочуть "осельчани" жити новим життям?

Залежить від того, наскільки людина була виключена з суспільства. Якщо вона дійшла до бездомності, то, значить, цей процес був тривалим, криза, яка переросла в депресію, у якийсь такий стан, який поставив її поза суспільством. Кожній людині потрібен свій час. Але майже кожен каже, що хоче повернутися до такого життя, як у всіх. Кажуть, що хочуть жити, хочуть мати дім, особливо цього хочуть молоді люди.

Чи бували позитивні випадки, коли "осельчани" починали жити самі?

Такі випадки є. Наприклад, у нас є сім'я, яка познайомилася в Спільноті. У них зараз народилася дитина. Коли вони одружилися, пішли жити на квартиру. Коли народилося маля, вони звернулися до нас з проблемою: до них приходив лікар, який пізніше привів соціальну службу, яка описала їхнє приміщення як таке, що не відповідає умовам для дитини (зрозуміло, що інакшої квартири вони не могли знайти). Батьки почали хвилюватися, що в них заберуть дитину, звернулися до нас, а пізніше переїхали до Спільноти на деякий час. Чоловік пізніше винайняв квартиру, провів там ремонт за рахунок оренди помешкання. Він працює сторожем, вона - прибиральницею, яку квартиру вони можуть винайняти? Теперішня оренда квартири не по кишені багатьом. От якби було соціальне житло...

То...

...Це би допомогло нам скоротити час перебування людей в спільноті. Звичайно, ми не кажемо, що людина має ліміт проживання в спільноті. Але ті люди, які готові жити окремо, то соціальне житло чи соціальний готель, навіть кімнатка, де би людина чи сім'я могли би жити і платити за помешкання (але не такі комерційні суми, які зараз є у Львові), допомогли б їм швидше стати на ноги... Адже соціальне житло передбачає якийсь процент із зарплати мешканця.

Наскільки готові львів'яни прийняти таких людей?


Наш народ дуже довго ламали. І щоб у людей відновилися християнські, загальнолюдські цінності - має пройти деякий час. Якщо будуть функціонувати нічліжки, будуть притулки, якщо на загальнодержавному рівні будуть зміни, то це багато чого змінить. Я б не сказала, що всі люди дуже негативно ставляться до бездомних. Загальна картина така - люди не приймають, але багато хто хоче допомогти, і саме ті люди, які самі переживали в житті біду.

Є поодинокі люди, які дуже прихильно ставляться до людей, які є в біді. Але, звичайно, коли ми бачимо брудну хвору особу - це викликає огиду. Крім того, серед бездомних більшість п'є. Нам треба створити умови, щоб було де помитися, переночувати. Щоб людина мала де оздоровитися від алкоголізму - фізично, психологічно і духовно. Просто так позбутися цього неможливо. Має бути певна терапія, і медична, і психологічна, і духовна. Якщо всі ці частини звести докупи, то можливе оздоровлення, а у бездомного в більшості випадків глибока стадія узалежнення. Лише в одній Варшаві є близько 100 груп взаємодопомоги анонімних алкоголіків, багато осередків, клубів абстинентів, які фінансуються державою. Там акцизний збір з алкоголю йде в місцевий клуб абстинента, або на фінансування терапії узалежнених. Це державна політика.

У нас не тільки серед бездомних багато узалежнених - вся Україна  спивається.

  Zaxid.net, 01.07.2008
 
Львів відкритий для світуЛьвівська міська рада
© НГО – Портал громадських організацій Львова – NGO. Дизайн та програмування сайту – KUDEST