Громадський Форум Львова: стопами «Самопомочі» Друк

Лідери Громадського Форуму Львова (ГФЛ) торік оголосили приз: мільйон доларів тому, хто скаже, на кого працює ГФЛ. 

Дехто з допитливих і спокушених мільйоном журналістів покопав і знайшов інформацію, що ГФЛ відпрацьовував грант Міжнародного фонду „Відродження” приблизно на 18 тисяч євро.

Лідери Громадського Форуму Львова (ГФЛ) торік оголосили приз: мільйон доларів тому, хто скаже, на кого працює ГФЛ. Дехто з допитливих і спокушених мільйоном журналістів покопав і знайшов інформацію, що ГФЛ відпрацьовував грант Міжнародного фонду „Відродження” приблизно на 18 тисяч євро. Звісно, лідери ГФЛ нічого крамольного в цьому не побачили, тому мільйон лишився при них (і Олег Мацех, і Теодор Дяків не приховують своїх мільйонних статків). Та цікаво інше: а що сказав би американський філантроп Джордж Сорос на те, що він мимоволі фінансує не громадянське суспільство, а політичний передвиборчий проект у славному місті Лева?

Дороблений варіант дітища Садового

Треба віддати належне Мацеху та Дяківу – їхніми зусиллями ГФЛ став помітним явищем у політичному житті міста за останні рік-два. Властиво, не лише в суспільному, економічному чи соціальному житті міста – а передовсім політичному. Після цілком природного занепаду „Самопомочі” ГФЛ смачно «всівся» в уже підготовлену, розпрацьовану Садовим нішу – нішу поборників прав простих людей, критикантів дій влади і здобувачів позитивного рейтингу та іміджу ціною малих діл і великих слів.

Андрій Іванович направду зробив неоціненний вклад у місцевий політикум тим, що на прикладі „Самопомочі” усім показав, наскільки ефективною і (що теж важливо) ефектною є новітня політична технологія, яка дозволяє приходити до влади під виглядом аполітичного громадського діяча. Ця технологія була віртуозно втілена командою теперішнього мера. Й оскільки політичний простір Львова славиться тривалою інерцією, то аля-громадська хвиля, піднята Андрієм Івановичем, ще здатна вихлюпнути на владні олімпи послідовників цієї технології. Тільки-но ніша громадсько-активного руху звільнилася, естафету „Самопомочі” миттю перейняв ГФЛ. З однією тією різницею, що „Самопоміч” грала на одного героя, а ГФЛ – на двох.

Аналітики схиляються до думки, що ГФЛ і „Самопоміч” – це ідентичні проекти. З різними ситуативними цілями, але спільною генеральною ціллю – привести лідерів громадського руху в політику та владу. Щоправда, „Самопоміч” мала 2 роки часу на розкачку, а в ГФЛ цього часу є трохи більше. А в усьому решті – одна й та ж концепція розкрутки (на болючих і скандальних темах, які ілюструють системні проблеми в місті), одна і та ж риторика (наше діло – не вирішувати проблеми, а гуртувати людей для вирішення їх проблем), одне і те ж позиціонування лідерів (ми про вибори і посади не думаємо). В інтервю одній із газет Андрій Садовий у 2005 році запевняв, що „Самопоміч” не є елементом його передвиборчої стратегії. Як бачимо, через рік на виборах мера львівяни сповна оцінили запевнення Андрія Івановича...

Аналогічну позицію зараз сповідують лідери ГФЛ: і Мацех, і Дяків запевняють львівян, що їхні думки і поривання зовсім не спрямовані на вибори до міської чи іншої ради. Як відомо, Юрій Луценко теж божився, що „Народна самооборона” – це не політичний рух. І взагалі: чим більше публічні люди (а Мацех і Дяків ними стали) цураються політики, тим більше підозр це викликає. Тим паче, що Теодор Дяків потрапив у Львівську міську раду на горбі БЮТу, а Мацех планував це зробити, одначе не встиг через своє виключення з лав „Батьківщини”.

Паралелі між ГФЛ та „Самопоміччю” – очевидні. Проте є всі підстави казати, що ГФЛ – це не є сіамський близнюк «Самопомочі», а свого роду її „покращена модель”. Якщо дітище Садового спеціалізувалося на конкретній проблематиці і рідко коли у своєму піарі виходило за межі житлово-комунальної сфери, то ГФЛ замахнувся на значно більше. Олег Мацех і Теодор Дяків засвоїли урок Садового і роблять ставку не на середньостатичний „пролетаріат”, який далі ЖЕКу у своїх претензіях не може піти. ГФЛ працює на розумного виборця, який відстежує економічне закулісся в місті, цікавиться не чужими підїздами, а чужими грошима та бізнес-планами. Тому не випадково ГФЛ дуже вміло і точково підбирає теми для власної самопромоції. Активістів ГФЛ не цікавлять завалені смітники чи затоплена квартира немічної пенсіонерки – їх цікавлять більш ласі та резонансні теми, на яких сходиться політичні та економічні інтереси „жертв”. Реконструкція площі Ринок, безрецептурна торгівля трамадолом, муніципальний проект із відбудови втраченого будинку на розі Краківська-Вірменська, ухвали міськради стосовно Знесіння – у всіх цих темах, які є візитівкою ГФЛ, немає жодного натяку на захист конкретних знедолених людей (як це було в „Самопомочі”). Кожна тема ГФЛ – це не персоніфікована тема простого львівянина Ікс, а абстрактна загальноміська тема. З цього погляду ГФЛ крокнув набагато дальше від „Самопомочі” і не застряг на „комуналці”. Радше навпаки: ГФЛ працює на такі проблеми, в яких потому дуже важко відстежити ефективність втручання ГФЛ. З огляду на це ГФЛ є значно масштабнішим і професійнішим проектом.

«ГФЛ – це технологія»

Частково цю думку підтверджує Ігор Танчин, львівський політолог: «Різниця між «Самопоміччю» і ГФЛ є. «Самопоміч» зразу була чисто технологічним проектом із метою завоювати довіру людей до одного лідера. Все це робилося через дуже хорошу і демократичну річ – самоорганізацію людей для вирішення нагальних проблем. Однак ця самоорганізація насправді була фікцією, тому оскільки «Самопоміч» була обєднанням людей, які сиділи на зарплаті в Садового. Натомість потреба в таких громадських рухах, як ГФЛ, є. Успіх цього громадського руху легко може конвертуватися в політичні показники: рейтинги та голоси людей на виборах. Якщо ми будемо надалі розвиватися за принципами демократичного громадянського суспільства, то дуке скоро робити політику інакше, як через громадські організації, стане неможливо. Тому якщо в політикумі зявиться такий учасник виборів, як ГФЛ, то це дуже сильний і перспективний хід».

Політичне майбутнє для ГФЛ пророчить і політтехнолог, який 10 років працює на російських і українських виборах, - Семен Уралов: «Вибори-2006 показали, що технологія приходу в політику через громадсьий рух є дуже дієва. У Львові на цьому спрацювала «Самопоміч», у столиці – Громадський актив Києва, у Харкові – «Городской Дозор», у Сумах – «Дневной дозор». У більшості містах ці рухи потрапили в міську раду, і для цього вони, власне, й задумувалися. Принцип таких проектів простий: моніторинг і критика дій влади з метою приходу в політчну дійсність. Особливо це працює в містах, де влада є дещо закритою. ГФЛ повністю вписується в цю технологію, і в ній ціль є очевидною: рано чи пізно ГФЛ повинен прийти в реальний політичний простір. Зараз ГФЛ створює, умовно кажучи, профспілку львівян, і це з погшляду політтехнологій є дуже сильно. Але піар рано чи пізно закінчиться, тим паче що основний піар ГФЛ – це критика. Критикувати вічно неможливо, і рано чи пізно громадськість скаже: ви вже стільки критикуєте, а влада все одно дія так, як діяла. Жорстка опозиційність має досить обмежений ресурс - років 5, не більше. Приклад феномену критики - Наталя Вітренко, і на її прикладі ми бачимо, що цей ця технологія є обмежена в часі. Те саме з ГФЛ. Тотальна критика рано чи пізно закінчиться, тому ГФЛ приречений опинитися в політиці чи при владі, адже це є природною метою таких проектів».

Остап Дроздов, вільний журналіст "ХайВей
http://h.ua/story/, 18.01.2008
 
Львів відкритий для світуЛьвівська міська рада
© НГО – Портал громадських організацій Львова – NGO. Дизайн та програмування сайту – KUDEST