Програмою Кіркланда будуємо добрі відносини з Україною Друк

Розмова з Яцеком Міхаловскім, програмним директором Польсько-Американської Фундації Свободи

Нещодавно у Львові відбулася зустріч колишніх стипендіатів польських програм. У її рамках обговорювали створення форуму колишніх стипендіатів, що уможливило б тіснішу польсько-українську співпрацю, а також контакти між самими стипендіатами.

Розмова з Яцеком Міхаловскім, програмним директором Польсько-Американської Фундації Свободи

Нещодавно у Львові відбулася зустріч колишніх стипендіатів польських програм. У її рамках обговорювали створення форуму колишніх стипендіатів, що уможливило б тіснішу польсько-українську співпрацю, а також контакти між самими стипендіатами. Керівники польських фундацій і програм висловлюють готовність до такої тіснішої співпраці. З цього приводу пропонуємо читачам інтерв’ю з програмним директором Фундації Свободи – найбільшої польської фундації, яка надає стипендії для українців, – паном Яцеком Міхаловскім.

– Ви очолюєте організацію, яка дуже багато працює в царині налагодження співпраці з Україною. Курс Кіркланда, який пропонуєте, в нас доволі популярний. Скажіть, будь ласка, чим цей курс важливий для України?

– Цей курс однаково важливий і для українців, і для поляків, бо чого бракує між Польщею і Україною – то це тисяч контактів на різних рівнях: місцевого самоврядування, уряду, навчальних установ, бізнесу, неурядових організацій тощо. Тому програма Кіркланда є однією з багатьох програм, які спричиняються до збільшення таких контактів. У своїй роботі звертаємо головну увагу на те, щоб ця програма мала практичний вимір, щоб після закінчення навчального процесу люди мислили в категоріях: “Що можемо разом зробити? Як можемо перенести цей отриманий досвід, а також контакти з багатьма людьми, на громадську, політичну, бізнесову або наукову діяльність”. Цим програма відрізняється від інших – ми замислюємося насамперед над тим, де можуть знадобитись отримані знання. Не лише мистецтво для мистецтва, наука для науки – програма має допомогти у стосунках між нашими народами.

– Тобто фундація не втрачає контактів із колишніми стипендистами, а й надалі співпрацює? Як саме відбувається ця співпраця?

– Комісія Фулбрайта в Польщі, яка є оператором нашої програми, останнім часом залучила до роботи спеціального координатора, який опікується постстипендіальними проектами.

– Завдання цієї працівниці – допомагати колишнім стипендистам у побудові спільних програм, тобто вона виступає в ролі такого собі каталізатора, закликаючи стипендистів до різноманітних ініціатив, сприяє їм. На сьогодні зусиллями колишніх стипендистів удалося відкрити Центр Кіркланда при Польському інституті в Києві. Центр Кіркланда є віртуальним місцем, де люди вже реалізовують свої спільні проекти. Останньою такою ініціативою була зустріч торік у липні так званої “трійки” – трьох поколінь стипендистів Кіркланда. Це була зустріч тих, хто тільки-но повернувся з навчання, з тими, хто у вересні має їхати на навчання та потребує отримати досвід від своїх колег, і третє покоління – колишні стипендисти, які навчалися два роки тому й теж цікаві – що змінилося. Така зустріч є цікавою зусібіч, понад те – її наслідком є те, що колишні стипендисти Кіркланда в майбутньому презентуватимуть свої досягнення в українських університетах – чи Польському інституті в Києві, чи в інших. Є проблема в тому, щоб стипендист згодом міг показати свої досягнення, щоб він міг похвалитися виконаною роботою. Такий цикл відкритих виступів стипендистів вважаю дуже цікавою ідеєю.

Іще одна ідея – один зі стипендистів запропонував створити в Києві польську бібліотеку європейської інтеграції. У цьому ми також підтримали його: написали до польських видавництв, щоб надсилали в Київ книжки про інтеграцію польською або англійською мовою. І зараз маємо вже кількасот томів, які стануть початком бібліотеки в “могилянці” власне під такою назвою – Польська бібліотека європейської інтеграції, що колись може знадобитися Україні. Те, що реалізація таких ідей перебуває під “парасолькою” Фундації, Центру Кіркланда в Києві, Польського інституту чи Посольства, додає стипендистам певної сили, енергії, а ми охоче допоможемо.

– Зрозуміло, що головною ціллю програми й роботи фундації є передання досвіду, тобто стипендисти, повертаючись в Україну, мають тут передавати цей отриманий досвід. А чи польська сторона зацікавлена в таких стипендистах, чи шукають співпраці з такими стипендистами польські партнери?

– Наша Фундація має програму RІТА – це програма обміну в регіоні. У її рамках польські організації можуть подавати внески на отримання грошей на спільні проекти, наприклад, із партнерами з України. Йдеться передовсім про проекти саме в Україні. Звичайно, є певні і для Білорусі, Росії, але здебільшого мова про польсько-українські проекти. У багатьох випадках колишні стипендисти Кіркланда виступають партнерами для польських організацій. Такі проекти час від часу виникають.

– А Фундація виступає в ролі своєрідного посередника?

– Як промотор. Ми завжди, коли запрошуємо стипендистів чи коли зустрічаємося з колишніми стипендистами, запрошуємо також неурядові організації, щоб навзаєм познайомити всіх. Існує так звана “Група “Закордон” – спілка польських організацій, які працюють за кордоном. Завжди організовуємо зустрічі наших стипендистів із представниками цих організацій.

– Очевидно, ви розумієте, наскільки важливо активно долучити також Східну Україну до процесу отримання стипендій Кіркланда та до співпраці загалом. Що роблять у цьому напрямі?

– На цей момент ми маємо загалом близько 170 стипендистів з України. Як гадаєте, скільки з Центральної та Східної України, а скільки – із Західної?

– Думаю, більшість із Західної...

– Дійсно, Західна Україна переважає – 90 стипендистів, але з Центральної та Східної України маємо також 80 стипендистів. Для нас дуже важливо, щоб це не були тільки студенти зі Львова, Луцька чи Івано-Франківська. Тому практично половина – це люди з Києва й далі.

– Чи не плануєте в тому напрямку створити центр для пропаганди стипендій, скажімо, в Донецьку чи Харкові?

– Одна з наших стипендисток мала схожу ідею (здається, вона була з Харкова). Є думка створити щось подібне в Києві. Нещодавно наші колеги, які провадять короткі навчальні програми Study program to Poland, були в Дніпропетровську й там презентували свою програму. Було велике зацікавлення нею. Наразі не маємо конкретного плану, але щось у цьому керунку робитимемо.

– Як вважаєте, чи не замало цих місць для українських студентів? Щоб передавати досвід, потрібно залучати значно більше людей. Чи не плануєте збільшити число стипендій?

– Знаєте, ми маємо 50 стипендистів на рік. Це не великий проект. Проте з України найбільше стипендистів – 30 із п’ятдесяти. Є також із Росії, Білорусі, Молдови, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Казахстану. Тобто маємо поодиноких осіб із цих країн і велику групу стипендистів з України. Нині ми багато витрачаємо, тож не можемо збільшити їх кількість. Тут проблема з доларом – долар сьогодні в нас кепсько тримається.

Це один бік медалі. Інша важлива річ: близько 70% чи навіть 80% наших програм – суто польські, наприклад, популяризація англійської мови серед дітей і молоді, “Прозора Польща” для польського місцевого самоврядування, інші в Польщі та для Польщі. Та навіть програму Кіркланда теж можна вважати програмою для Польщі, адже будуємо добрі відносини з Україною. Тобто інтерес обопільний, для нас теж. А більше видавати стипендій для українців зараз просто не маємо змоги.

– Цікаво, яка участь американців у фундації?

– Щоб про це говорити, треба насамперед сказати, звідки взялася Польсько-Американська Фундація Свободи. Насправді вона є американською фундацією, але яка має діяти лише в Польщі або, щоб без перебільшення – передусім у Польщі. Через це ми, наприклад, не можемо фінансувати польських стипендистів в Україні. Історична участь американців була такою: 1990 року вони виділили на розвиток польської економіки 240 млн. доларів. Був Polish-American Enterprise Bank, який оперував цими грішми, приміром, купував якесь підприємство, закликав інших до співінвестування, через два роки продавав, заробляючи на цьому гроші, й інвестував далі. Після десяти років такого інвестування банк витратив неймовірно багато грошей, але також чимало заробив. Тоді в банку зазначили, що в країні сильна господарка, сильні банки, тож немає потреби продовжувати роботу установи, хотіли закрити його. Але постала ідея залишити в Польщі щось, що було б продовженням діяльності цього банку, але вже не на економічній ниві, а на суспільній. Звідти й постала Польсько-Американська Фундація Свободи, яка перейняла частину грошей банку. Зараз маємо близько 250 млн. доларів, і тільки відсотки від них можемо витрачати на діяльність фундації, а це близько 12 млн. доларів.

А чи ведуть розмови на тему створення польсько-українських обмінів, тобто щоб і польські студенти навчались у нас, що також важливо?

– Видавати стипендії полякам для навчання в Україні, на жаль, ми не маємо права. Розмовляли на зазначену тему з польським міністерством освіти, щоб вони взяли на себе фінансовий бік цієї справи. Однак політична ситуація нині, на жаль, така, що постійно щось змінюється. Тільки на рівні президентів є єдність і взаєморозуміння, але вже, наприклад, міністри щоразу змінюються, поки що немає доброї атмосфери для налагодження співпраці на рівні міністрів освіти чи директорів департаментів, від яких насамперед мають виходити ініціативи. Був уже такий проект одразу після революції в Україні під назвою “Польсько-український обмін: разом у майбутнє”. Ми хотіли зробити доброю традицією, таким собі модним віянням, щоб будь-яка інституція в Україні чи Польщі мала собі навзаєм партнерів. Щоб, скажімо, якась школа в Польщі думала: “Чому ми ще не маємо партнерської школи в Україні – мусимо мати!”, а школа в Україні говорила: “Хочемо мати партнера в Польщі”. Ну, пробували розмовляти з нашим міністерством освіти, нам говорили: так, допоможемо, говорили з українським. Але змінився міністр, змінилася ситуація – і все затихло. Думаю, до цього слід повернутися, коли буде політична стабільність. Адже й у вас, й у нас політики зосередили всю увагу на собі, а не на співпраці, зокрема освітній чи суспільній. Потрібно ж поміркувати над тим, щоб у рамках обмінів принаймні 100 тисяч студентів щорічно перетинали кордон. Оце була б дійсно співпраця. І тут є поле для розмов і діяльності для обох сторін.

 

Розмовляв Володимир Кучер
"Львівська газета", 22.01.2008
 
Львів відкритий для світуЛьвівська міська рада
© НГО – Портал громадських організацій Львова – NGO. Дизайн та програмування сайту – KUDEST