Надія завжди є! Друк

Андрій Породко, засновник громадської організації “САМІ”, про те, що рак – це не вирок, благодійні акції та рецепт оптимізму

Упродовж останнього періоду повідомлення про захворювання дітей і прохання допомогти – не рідкість. Однак, не надто часто нас інформують, що ці люди одужують. Хоча, на щастя, побороти хворобу можливо, і діагноз – не вирок. Про те, як перемогти рак і залишитись життєрадісним, “Пошті” розповів засновник громадської організації “САМІ” і просто невиправний оптиміст Андрій Породко.

Львівська пошта, 4 грудня 2010

 Дивлячись на цього благодійника, доброго чоловіка, дбайливого батька та й просто життєрадісну людину, важко повірити, що Андрій подолав онкологічне захворювання. Але таке було. У шість років нашому співрозмовнику після кількаденного підвищення температури діагностували лейкемію.

Оскільки це був 1992 рік, шанси на одужання були мізерними. І хоч за межами нашої батьківщини проводили і операції, і курси хіміотерапії, в Україні хворі на рак були приреченими. Андрій став одним із перших українців, які витримали випробовування онкологічним захворюванням. Допомогла й влада Будапешта, яка профінансувала лікування в Угорщині.

Курс боротьби з лейкемією у лікарні тривав близько півроку, ще півтора року – реабілітаційний період. “Хвороба змінила мій світогляд”, – стверджує Андрій. Тож, одужавши, наш співрозмовник узявся допомагати іншим. “Тепер це для мене – як наркотик. Коли я щось роблю і бачу результат, користь для людей – для мене це найбільше задоволення. Я про це думаю постійно, хоча більше часу треба було би приділяти сім’ї”, – зазначає Андрій Породко.

– Скажіть, будь ласка, як Ви сприйняли свій діагноз? Чи важко було зберегти бажання жити?

– У такому віці я не зовсім усвідомлював усю важкість цієї хвороби. Це зараз я вражений, що вижив. Статистика на початку 90-х була невтішною: виживало близько одного відсотка хворих. Я був першим львів’янином, який пройшов сучасний курс хіміотерапії. Тоді для людей, яким діагностували лейкемію, хвороба була вироком. А зараз, на щастя, 80% дітей виживає. І хоча 1992 року виживала одна людина зі ста, я став цією однією людиною. І якщо Бог дав мені цей шанс, значить, він має щодо мене якісь плани.

– Андрію, напевно, своєю громадською діяльністю Ви втілюєте ці Божі плани в життя.

– Тому я й поставив для себе таку ціль в житті: коли маю час і можливість, допомагаю тим, хто цієї допомоги потребує. Не лише матеріально, але й морально. Знаю з власного досвіду: у таких випадках просто необхідна підтримка. Ми влаштовували різноманітні майстер-класи з дітьми, хворими на лейкемію. Усе було, як у старших колег-художників: і мольберти, і професійні фарби. Фахівці стверджують, що після таких арт-терапій стан діток покращувався. Після курсів хіміотерапії маленькі пацієнти дуже виснажені, тому такі розваги для них украй важливі.

– Що би Ви порадили батькам, які борються за здоров’я своїх дітей?

– Головне – не втрачати надії, не впадати у відчай. Зрештою, все буде так, як має бути, і людині складно вплинути на події. Рак – такий діагноз почути страшно. Мені пощастило, що мої батьки відразу взялись за лікування і не гаяли ні хвилини. А зневірюватись не варто, адже таким чином втрачається дорогоцінний час, такий важливий для хворого!

Зазвичай хвороба усклад­нюється якраз через втрату часу. Краще одразу звернутись до фахівців, зокрема, якщо це захворювання крові, у відділення гематології. Працівники цієї лікарні мають великий досвід – лікарі, які врятували мене, ще досі там працюють. Вони оволоділи методикою лікування онкозахворювань на усіх етапах. Зрештою, статистика тішить – минулого року у відділенні померло лише троє дітей. Хоча у лікарні є близько 30 юних пацієнтів, а деякі ще й лежать удома.

– Ви створили громадську організацію. Що спонукало Вас до цього?

– Назва нашої організації розшифровується як соціально активні молодіжні ініціативи. Просто для того, аби влаштовувати благочинні акції, треба бути юридичною особою. Організувавши першу подібну акцію, я зрозумів, що легше організувати щось своє. Оскільки спершу мене підтримувало мало людей, я придумав саме таку назву. Це проект, де не потрібно щось робити за чиєюсь допомогою, а лише самотужки.

– Ви знаєте багато творчих людей, бізнесменів, політиків. Чи погоджуються вони підтримувати Ваші акції?

– Звісно, відмовляються такі люди рідко, бо знають: це не для наживи, а для того, щоб врятувати чиєсь життя. Наші акції – не комерція, а потреба допомогти. До того ж, це цікавий досвід. Нас підтримали футболісти “Карпат”, художники, підприємці, зрештою, друзі, які завжди готові підтримати.

– Знаю, Ви відвідуєте і гематологічне відділення…

– Я сам це пережив і хочу, щоб радість перемоги над хворобою пізнали й інші. Надіюсь, що колись лейкемію лікуватимуть легше, ніж грип, і виживатимуть усі діти. Адже 80% одужань – хороший показник. Такий показник смертності навіть від звичайного грипу.

Чому я відвідую їх? Я мушу, це мій обов’язок. Зараз плануємо відремонтувати дві палати. Діти й так ослаблені, тому слід створити для них комфортні умови.

– Ви – абсолютний оптиміст. Що допомагає зберігати хороший настрій?

– Якщо є проблеми, їх слід вирішувати, а не зациклюватись на них. Я привчив себе до хорошого настрою: стараюсь у всьому шукати позитив. Якщо сьогодні погано, завтра буде добре. Зрештою, я маю роботу, яку люблю, яка допомагає людям, в мене нема ворогів, а є люди, які підтримують.

Я знаю хлопчика Романа з синдромом Дауна. Він об’їздив увесь світ, бере участь і перемагає у параолімпійських іграх. А в інтернаті є дівчинка Оленка, теж із синдромом. Вона ще вчиться в школі. Роман зізнався, що після школи вони хочуть побратися. У них свій світогляд і у їхньому світі панує радість.

Тому я не люблю, коли здорові люди нарікають на своє життя. Вони просто не усвідомлюють, що є проблеми, набагато суттєвіші за їхні.

Я розказую про свою хворобу, бо хочу своїм прикладом показати: є всі шанси одужати. Я захворів, коли було майже неможливо перемогти рак, але я живу, працюю, допомагаю, у мене жінка-красуня, прекрасна дитина, і я можу впевнено сказати: я – щаслива людина.

Фото: Львівська пошта

Львівська пошта, № 136 (1021)

 
Львів відкритий для світуЛьвівська міська рада
© НГО – Портал громадських організацій Львова – NGO. Дизайн та програмування сайту – KUDEST