Медичні війни у Львові Друк
У Львові скандал довкола будівлі на вул. Чупринки, 45, де розташовані 5-та клінічна міська лікарня та Інститут патології крові та трансфузійної медицини. Мерія звинуватила Інститут в намаганні виселити лікарню, в Інституті ж твердять, що «сокира війни» закопана набагато глибше і їм лише доводиться захищатися. А ще на будівлю нібито поклали око міські посадовці в бажанні розмістити тут готель. 
Мешканці Львова стали на захист 5-ої лікарні
 
Ця, не надто вигідна тема, мабуть, і не попала б у пресу, якби не почали бити на сполох мешканці Львова. Саме вони організували збір підписів на захист 5-ої лікарні, яку нібито намагаються виселити з приміщення на вул. Чуприни, 45, яке вона займає ще з 1945 року. Сотні львів’ян звернулися до міських депутатів, після чого на засіданні сесії Львівської міської ради 7 травня депутат Віра Лясковська попросила втрутитися в цей конфлікт мера Львова Андрія Садового. За інформацією депутата, 25 листопада 2009 року директор Інституту патології крові та трансфузійної медицини, що розташований на вул. Чупринки, 45, в одній будівлі з 5-ю клінічною міською лікарнею, академік Василь Новак звернувся у Господарський суд Львівської області з вимогою «зобов’язати 5-ту клінічну лікарню звільнити нежитлові приміщення площею 2418,86м кв м в будинку на вул. Чупринки,45 і надати їх в користування ДУ «Інституту патології крові та трансфузійної медицини АМН України». 
Нібито Інститут, за словами Лясковської, відповідно до рішення і спільного наказу Міністерства охорони здоров’я та Академії медичних наук України зобов’язано відновити функціонування єдиного в Україні Центру з питань інфекційної безпеки донорської крові, її компонентів та виготовлення відповідних препаратів, трансплантації кісткового мозку та стовбурових клітин, найновіших оперативних втручань для діагностики та лікування онкохворих області та інших регіонів України.
 
«У випадку задоволення вимог позивача, 5-а клінічна лікарня втрачає урологічне та хірургічне відділення, операційний блок, палату інтенсивної терапії, денне неврологічне стаціонарне відділення, ургентну лабораторію, харчоблок, гардероб, частково ліквідовується гематологічне відділення, в тому числі денний стаціонар, приймальне відділення, а також буде призупинено дію міського гастроентерологічного центру на 100 ліжок», – заявила Віра Лясковська. Відтак, у ЛМР занепокоєні, що після цього лікарня фактично втратить свій статус і втратять роботу багато медичних працівників, а сотні мешканців будуть позбавлені медобслуговування. Віра Лясковська не заперечила, що створення подібного Центру потрібне, однак для цього має бути цільова державна програма, а не шляхом знищення функціональної лікарняної установи і важливого інституту гематології.
 
Відповіддю на суд може бути тільки суд
 
Після виступу депутата ми спробували з’ясувати у начальника управління охорони здоров’я Львівської міської ради Володимира Зуба, наскільки загрозливою є змальована ситуація і чи справді Дамоклів меч навис над 5-ою лікарнею. Зуб підтвердив, що дійсно існує позовна заява від директора Інституту патології крові, в якій Інститут намагається отримати майже 2,5 тис. м кв площі, на якій з 1945 року розміщуються відділення лікарні. А саме: хірургія, урологія, неврологія. «На загал, це 140 ліжок. Тобто, 140 хворих щодня лікуються у цих відділеннях», – додав він. Володимир Зуб зазначив, що не знає мети цього позову. Водночас, він скептично поставився до можливостей цього приміщення перетворитись на суперсучасний Центр з трансплантації кісткового мозку. «Я просто в це не вірю, – заявив він, – Як людина, яка знає реальний стан справ в медицині, як людина, яка сама за фахом є хірург і, як людина, яка чудово володіє інформацією, що потрібно зробити, аби створити такий Центр, я не вірю в це. Може такі Центри потрібні в Україні, та й у Львові, але не таким шляхом і не в таких умовах».
 
Наскільки правомірні претензії Інституту, за словами головного медика Львова, визначить суд. Інтереси міста представляють головний лікар 5-ої клінічної лікарні та юристи. «В нас є достатньо доказових матеріалів і аргументів заперечувати проти претензій директора Інституту на ці приміщення. Більше того, в нас є можливість подати зустрічну позовну заяву, адже не зовсім правильно діє директор Інституту в межах цих приміщень, які він займає», – наголосив начальник управління охорони здоров’я Володимир Зуб.
 
Як ми з’ясували згодом, зустрічна позовна заява вже подана, відтак два медзаклади у суді борються за одну будівлі. А, фактично, це дві суміжні будівлі, які мають різні поштові номери. 5-та міська лікарня знаходиться за адресою вул. Генерала Чупринки, 43, а Інститут патології крові та трансфузійної медицини під номером 45. Біда у тім, що частина відділень лікарні знаходиться на території корпусу Інституту, і навпаки.
 
Нападник чи захисник?
 
Дещо викликало здивування те, що про загрозу ліквідації 5-ої лікарні громадськість дізналась через півроку, коли поданий позов. Чому керівництво міста не почало бити на сполох раніше, адже це справа суспільної ваги, що може призвести до знищення лікарні.
 
Отож, що породило цей судовий позов і, які саме претензії у директора Інституту патології крові до 5-ої лікарні та, власне, чому пан Новак вирішив стати «ворогом» місту ми вирішили запитати в академіка особисто. Василь Новак є не лише директором Інституту, що безпосередньо підпорядковується Академії медичних наук України, а й головним гематологом та трансфізіологом України, доктором медичних наук, професором. Можна далі перелічувати незліченну кількість регалій цієї людини, однак не викликає сумніву, що це не пересічний чоловік, а ім’я, знане в медицині. Професор охоче погодився зустрітися з журналістом і був готовий до незручних питань, які, видається, зовсім не застали його зненацька.
 
За інформацією Новака, цей конфлікт виник не рік і не два тому, а тягнеться ще з 1997 року. Тоді Інститут поновив свідоцтво на право власності на будинок 45, який ще з 1940 року виділений Інституту. «Тут був Інститут невідкладної хірургії і станція переливання крові. У 50-х роках було передано на місцевий бюджет штати і ліжка Інституту. Тоді всі це робили – і майже всі державні установи та заклади втратили свої клініки. Починаючи з 1997 року, ми поновили свідоцтво на право власності. З того часу й почалася уся ця тяганина. 5-та лікарня подала на нас позов визнати недійсним свідоцтво на право власності. Хоча саме свідоцтво було видане ще в 1979 році, а через 18 років уже «наша влада», фактично, видала дублікат свідоцтва», – розповів професор. У ці роки, говорить професор, був навіть підготовлений проект ухвали сесії Львівської міськради, за яким цю будівлю намагалися перевести з державної в комунальну власність, як приміщення, як таке, що нікому не належить і збудоване ще до 1939 року. Іншим пунктом ухвали було прописано, що ця будівля не підлягає приватизації до остаточного встановлення її приналежності.»Мене викликали безліч разів у міську раду, доходило до того, що мені говорили: віддай будинок, тоді з тобою вестимемо розмову», – розповідає Новак.
 
Після цього на академіка почалися чинитись різні тиски. Була відкрита кримінальна справа на підставі перевищення службових повноважень. Однак, звинувачення виявились безпідставними. «Мене почали запрошувати і говорити, якби був Інститут львівським, тоді би ми вас підтримували. На цей час ми були філіалом Київського інституту. У 1998 році Інститут став самостійною і незалежною установою. Комусь здавалося, що ми пішли по лінії ліквідації і нас три місяці не вносили в реєстр, були заблоковані рахунки, Інститут не міг існувати. Міністерство юстиції заставило внести в реєстр наш Інститут», – говорить Новак. Цей період минув, однак проти професора відкривають другу кримінальну справу – дача неправдивої інформації. Потім ще й третю, про суть якої, за його словами, він дав підписку не розголошувати, лише сказав: «Інкримінували мені одну з резонансних справ в Україні».
 
«Паралельно мене знову запрошували в міську раду, говорили: віддай будинок і тоді з тобою буде розмова», – зазначає Новак. Суди тривали 5 років. При цьому у 1997 році зникли документи з БТІ на будівлі Інституту, однак оригінали документів залишилися в установі і їх було представлено в суді. В результаті було винесено остаточне рішення суду, яке не підлягає перегляду, що будинок на вул. Тараса Чупринки, 45 знаходився і знаходиться в державній власності. «Ніби все заспокоїлося. Ми підписали угоду про оренду приміщень з 5-ою міською лікарнею, є відповідні документи. Лікарня визнавала, що орендує приміщення, які є державною власністю», – пояснив Новак.
 
Але це не єдиний конфлікт, який виник у ці роки між Інститутом та містом. Як розповідає професор, Інститут орендував у 2-ій міській поліклініці приміщення, розміром 93 м кв, де був розташований Центр по боротьбі з інфекціями, які передаються через кров. «Центр був організований у 98 році і це був єдиний центр, який аналізував і контролював все, що робиться в Службі крові: СНІД, ВІЛ, гепатити В і С, сифіліс. Коли тодішній начальник управління охорони здоров’я міста Зиновій Гузар перейшов працювати у 2-поліклініку розпочалося гоніння нашого центру. Два роки йшли суди, підставою для яких стала мізерна сума заборгованості за воду. Суд виніс рішення розірвати угоду і виселити нас. Два роки ми боролися, але програли. Мером Львова тоді був Любомир Буняк, який не став на захист Інституту! Наступний керівник, за словами Новака, Тетяна Токарєва завершила роботу, яку розпочав Гузар і Центр був виселений з арештом майна за недобровільне виселення. «Устаткування з того часу знаходиться в гаражі і підсобних приміщення, лабораторія практично розвалилася. Завдання центру було створити національну панель інфекції, ми зібрали понад 35 л ВІЛ-інфікованої плазми, адже вірус видозмінюється. Однак, вся наша робота пропала, адже нас виселили, відключили електроенергію, плазма розморозилася», – розповідає Новак. Неодноразові звернення у Фонд держмайна, управління комунального майна, за його словами, результатів не дали. «Мені сказали: шукайте приміщення. Ми офіційно зверталися, але нам було відмовлено. Нас викинули на вулицю, але натомість відмовилися звільнити наші приміщення»,- повідомив Новак. Центр виселили, при цьому у 2-ій поліклініці на цей час орендувало приміщення 17 комерційних установ, Центр крові був 18-ою, але державною установою, яку викинули на вулицю.
 
Академік говорить, що цей Центр крові Інститут готовий був перевести куди хочеш в межах міста. «Нам запропонували у Винники. То може у Тернополі знайшли б нам приміщення?», – резюмує він.
 
Однак, і на цьому проблеми Інституту не припинялися. Коли позаминулого року при Інституті відкрили клініку, постало питання харчування пацієнтів. Лікарня, за словами Новака, відмовилася харчувати пацієнтів клініки і 1,5 роки Інститут був вимушений заключати угоду з приватним кафе. Це при тому, що в приміщенні Інституту, на території державної власності, розміщена кухня міської лікарні. «Далі постало питання, раз є клініка їй потрібен приймальний покій. Було запропоновано 5-ій лікарні зробити спільний приймальний покій, адже навіщо нам їх два? Та нам відмовили. Постає питання, якщо ви не хочете підтримати нас і йдете на такі речі, тоді будьте добрі звільніть частину наших приміщень і ми самі робитимемо це», – наголошує Новак.
 
Попри всі ці судові тяганини Інститут продовжував працювати. «Інститут потрібен, він вносить свою лепту не тільки на рівні області чи міста, а й в українську науку в цілому. На сьогодні в Інституті працює 284 штатні одиниці, є своя консультативна поліклініка, лабораторія державного контролю, яка забезпечує контроль якості препаратів, два роки тому відкрито хірургічне відділення, в хірургії розроблені унікальні оперативні втручання на селезінці, закуплено устаткування для організації Центру трансплантації кісткового мозку, відпрацьовані технології і методики, на жаль, за відсутності приміщення ми не можемо далі йти вперед», – ділиться професор.
 
Таких Інститутів, за словами академіка, є лише два: у Львові і у Києві. Однак, київський не має клінічної бази. «Я знаю, що зараз збирають підписи мешканців на захист 5-ої лікарні. Однак, повірте, ніхто не збирається викидати лікарню на вулицю. Ми неодноразово доводили, ми не проти, давайте побудуємо приміщення в іншому місці, щоб воно також було державною власністю. Передбачимо там і Центр з трансплантації кісткового мозку і все решта, адже це насправді потрібно людям. У нас щороку помирає біля 800-900 пацієнтів, а у нас не проводять таких операції. Аби відіслати хворих закордон, на кожного пацієнта держава витрачає від 180 до 200 тис. дол, а то й євро. Пора вже робити такі центри в Україні. В Польщі їх, наприклад, 16. Ми відкрили спільний українсько-польський центр в Любліні. Хоча там 2,4 млн населення, а у Львівській області – 2,6 млн, у них є 2 центри, а в нас в області жодного. Мабуть, і влада, і громадяни, всі розуміють, що такі технології потрібні в Україні. Окрім цього, Інститут веде всеукраїнський реєстр хворих на гемофілію, ми залучаємо до Львова дорогі препарати, які потрібні нашим хворим, надаємо високоспеціалізовану допомогу. Я не можу зрозуміти, чому таке відношення до Інституту?»,- розповідає Новак.
 
За його словами, віце-президент АМНУ пан Розенфельд якось сказав, якщо таке буде відношення до Інституту, то Академія прийме рішення взагалі забрати його зі Львова. «Але хіба це зробить честь місту? Невже ж не потрібно такий Інститут? Невже тих 284 людини, які все своє життя віддали науці, отримали міжнародне визнання, не потрібні нікому? Ми ж не беремо жодної копійки ні з міського, ні з обласного бюджету. Не беремо жодної копійки за лікування пацієнтів», – наголошує директор Інституту.
 
Якби ще в 1997 році розправилися з Інститутом, давно б не було ніякої 5-ої лікарні
 
«Торік, коли мене почали викликати на, так звані, переговори, мені було сказано, що десь за кордоном готується проект загальної реконструкції цієї будівлі. Здається, в Австрії. Мене знову почали запрошувати, бо потрібно було віддати будівлю. Кому? Ми знаємо, що під «Євро-2012» тут планувався готель і ніякої 5-тої лікарні тут не було б. Такі задуми обговорювалися ще в 1997 році. Всі роблять вигляд, що цього не знають, однак всі прекрасно знають, що ніхто тут ніякої лікарні не планував», – привідкриває завісу директор Інституту.
 
Місце розташування лікарні й Інституту справді досить привабливе, аби зробити тут готель, величезні будівлі з столітньою історією, кілька хвилин пішки до центру, неподалік НУ «Львівська політехніка». Все можливо, згадуючи як поспіхом міські посадовці почали готуватися до «Євро» та воднораз всі проекти почали «підпасовувати» під цей захід. Попри слова, директор Інституту наводить і той факт, що торік Інституту стало відомо, що в БТІ пропали документи на будинки 43 на вул. Чупринки, де знаходиться 5-та лікарня, та 48, який також прилягає сюди. «Коли торік в БТІ пропали документи уже на буд. 43, де знаходиться 5-лікарня, і буд. 48 на Чупринки, було загальне зібрання колективу Інституту і ми звернулися до СБУ, Президента і Прокуратури України з повідомленням про те, що зникли документи на 5-ту міську лікарню. Відповідні служби заставили БТІ поновити ці документи. Однак, всі досі роблять вигляд, що нічого не сталось. Чому ж так? Чому, коли начальник управління охорони здоров’я з австрійським представником ходив і фотографував будівлю для того, щоб знати, як проводити реконструкцію, зараз вони говорять, що ніхто нічого не планував? Якби ще в 1997 році розправилися з Інститутом і виселили його, давно не було б і ніякої лікарні. Три рази в лікарню привозили комісію і визнавали незадовільною роботу лікарні. І один з членів комісії навіть сказав: «О, та тут би біля готелю можна було б і непогану стоянку зробити», – повідомив Новак.
 
Вірити цим фактам чи ні, вибір кожного. Невже влада міста готова була б піти на знищення лікарні? Хоча, знаючи, як багато комунальних установ в нашому місті канули в Лету, висновок напрошується один. До того ж, масла у вогонь підкидає і Новак: «А знаєте, чому так добиваються перевести ці будівлі в комунальну власність? Адже комунальна власність з прийняттям нових законів втратила статус державної і, на відміну від державної, підлягає приватизації», – говорить він.
 
Яким би не було рішення суду, жоден лікар не втратить роботу
 
Фактично, з 97 року цей науковий Інститут працював під постійним тиском в очікуванні чергового судового позову. Здавалося б, на сьогодні можна було б знайти порозумінні шляхом діалогу та спільних поступок, чому ж через стільки років Інститут подає позов проти 5-тої лікарні? Новак пояснює, що впродовж 2008–2009 років Інститутом починають займатися КРУ, Прокуратура, СБУ. «Нам прийшов припис від прокуратури і КРУ про те, що адміністрація Інституту не довела майнові стосунки до судового рішення. Адже, 5-та лікарня не підписує угоду про продовження оренди. Не лікарню обвинувачують, що вона не підписує угоди з нами, а нас. Ми десятки разів відправляли головному лікарю угоду про продовження оренди, однак відповіді не було. Ми звернулися у прокуратуру Франківського району, якщо таке діло, хай вони виступлять на захист інтересів держави, державного майна, та досі немає відповіді», – розповідає директор Інституту.
 
Також Інституту надіслали лист з Академії медичних наук, до яких звернулася СБУ, що Інститут незаконно здає приміщення лікарні. Насправді ж за оренду лікарня платить у рік 1 гривню, однак, доки не продовжено договір оренди, правоохоронні органи підозрюють, що Інститут може мати іншу комерційну вигоду, здаючи приміщення. «Тоді ми й подали позов до суду, щоб через суд змусити їх підписати договір оренди. У першій позовній заяві ми вимагали розірвати існуючу угоду про оренду. Бо в 90-х роках ніхто ще не знав, як правильно складати такі документи, щоб потім ніхто і не думав визнавати такі договори нікчемними чи щось подібне. Ми уклали договір, як знали. Другим пунктом позовної заяви ми хотіли примусити їх підписати нову угоду про оренду. Однак, нам пояснили, що позовна заява має бути розділена і не можна цих два пункти давати в одній заяві, тому, фактично, зараз ми вимагаємо просто розірвати попередній договір, – розповів Новак, – Окрім того, є постанова Кабміну, яка зобов’язує мене, як керівника, привести у відповідність до вимог законодавства і державне майно, і земельну ділянку. З 1997 року нам не видають Державний акт на землю. У мене в контракті написано – передчасне розірвання угоди при неправильній здачі майна в оренду. Мене ж звинувачують, як керівника, що я не приймаю ніяких заходів. Це тягнеться вже 13 років. Тому ми мусили звернутися до суду». За словами Новака, ЛМР подала зустрічний позов, за яким договір оренди намагаються визнати нікчемним і стараються виявити новий факт, що в 50-му році був якийсь проект, який передбачав передати не лише ліжка і штати Інституту в комунальну власність, а й приміщення. При цьому, професор говорить, що ні головний лікар лікарні, ні начальник міського управління охорони здоров’я не йдуть на діалог і ніколи навіть не з’являлися в Інституті.
 
Академік зазначає, незважаючи на те, що лікарня орендує приміщення Інституту, а відтак орендар згідно з законом має утримувати майно в належному стані, стан лікарні плачевний. Інститут самотужки ремонтує свій корпус, а відповідно і відділення лікарні, які там знаходяться. Академік розповів, що вони відремонтували дах будівлі, торік поміняли 172 вікна, 50 дверей, відремонтували п’ятий поверх, денний стаціонар лікарні, який знаходиться на їх території. На 5-лікарню з бюджету міста було виділено лише 30 тисяч грн, за які відремонтували приймальний покій, а все решта знаходиться в жахливому стані, шиби вивалюються. «Я не розумію, чому таке відношення до державної власності?», – резюмував професор.
 
Позовну заяву Інституту, яка знаходилася в юриста, ми так і не змогли побачити. Однак, попросили директора Інституту пана Новака чітко окреслити свої вимоги. Він зазначив, що хоче, аби дали можливість нормально функціонувати клініці Інституту з наступним розгортанням Центру з пересадки кісткового мозку. Також має бути місце для Центру інфекцій крові. « Ми не вимагаємо собі кабінетів. Є державна власність, з цим слід рахуватися. Та й Інститут не заслужив, щоб з нами так поводилися», – наголосив професор.
 
Чи ж готовий Інститут, після вироку суду одразу ж підписати новий договір оренди? Новак відповів, що готовий на певних умовах. «Ми весь час доводили, що між лікарню і Інститутом склалися такі стосунки, що вони потрібні один одному. Є відділення урології, неврології, якими лікарі спільно користуються. Ми не хочемо ні з ким сваритися і судитися, ми хочемо працювати. Клініка консультує всіх пацієнтів, незважаючи звідки вони. Раніше ми пропонували, аби зробити урологічне відділення лікарні клінічною базою Інституту. Там працюють лікарі з золотими руками. З хірургічним відділенням у нас взагалі немає проблем, ми працюємо пліч-о-пліч. Я переконаний, Інститут і 5-та лікарня повинні разом співіснувати. Я не бачу ніяких протиріч, щоб ми не могли спільно працювати. Адже, не повинно так бути, коли дійшло до того, що юридичний відділ Львівської міськради нам відповідає, якщо лікарняний лікар проконсультує пацієнта, який знаходиться в клініці Інституту, ми повинні платити. Кому платити? А хто нам заплатить за 25 тисяч консультацій?», – запитує Новак.
 
В Інституті визнають, що потрібні один одному. Директор наголошує, що готовий зустрітися з колективом 5-лікарні, адже знає, що людей вводять в оману, говорячи, що їх хочуть викинути на вулицю. Він запевняє, що жодна людина не втратить роботу. Водночас у розмові з журналістами Зуб також запевнив, що не дозволить, аби лікарі залишилися без роботи, і в разі негативного рішення суду він розкине їх по інших комунальних закладах.
 
Водночас, на наші запитання, чи домагатиметься Інститут виселення комунальної лікарні після позитивного рішення суду, Новак відповів, що ні. «Нехай приходить до нас керівництво лікарні, тоді ми обговорюватимемо умови. Ми не добиваємося собі кабінетів, і нічого іншого. Але не можна так жити, щоб 13 років судитися. Відколи я директор, 5 років тривали суди, 2 роки суди за Центр СНІДу і тепер знову суди. Не можна людей і колектив тримати ізгоями. Нас просто не бачать, нас ніколи нікуди не запрошують, з нами не рахуються, але ми спокійно виконуємо свою роботу і від цього часу не лише утримали Інститут, а й набули. Ми розробили 4 препарати, якими проліковано понад 650 тис. пацієнтів. Нам виділяють гроші під державні програми на боротьбу з важкими захворюваннями. Ми маємо 52 млн грн в загальному на гемофілію, а починали з нуля. Ми підготували державну програму розвитку гематології. Туди включена гемофілія, де мінімальна потреба по Україні 360–400 млн грн для хворих на цю недугу. Лише у Львівській області є 268 пацієнтів», – говорить директор Інституту.
 
Залишилося вияснити, чи можна заспокоїти мешканців у тому, що 5-та лікарня залишиться?
 
«Мешканці взагалі не повинні хвилюватися за те, що лікарня зникне. Вона не зникне і рівень допомоги, який тут надавався, також. Я сам живу в цьому районі міста і розумію, що лікарня повинна бути. І ми завжди це відстоювали. Ми запевняли начальників управління охорони здоров’я області, якщо й лікарня вирішить, наприклад, скоротити своїх працівників, ми повністю готові забезпечити їх роботою. Цих 15 років нас весь час шантажували. Хотіли гематологічне відділення перевести на сусідню вулицю, а це б лишило нас клінічної бази. Нас лякали тим, що заберуть гематологію і хірургію і залишать Інститут без клінічної бази. Інститут все одно потребує лікарні і спеціалістів», – запевняє Новак.
 
Під час написанні статті, ЗІКу не вдалося взяти коментар у головного лікаря 5-тої клінічної міської лікарні. У приймальні лікарні нам повідомили, що головний лікар перебуває на лікарняному з 11 травня і з’явиться аж у червні. Його заступник Кіндрат Баса наголосив, що справа знаходиться у провадженні Господарського суду Львівської області, а судове засідання перенесено на 2 червня. «За будь-якими коментарями прошу звертатися до суду», – відповів він. Відповідаючи на запитання, чи готовий він прокоментувати позицію лікарні в цій судовій справі, Баса додав, що позиція викладена в судових документах. ЗІК все ж залишає за лікарнею і головним лікарем право викласти свою точку зору на події, що розгортаються.

Тему досліджував кореспондент ЗІКу. Олена Малосняк

Західна інформаційна корпорація. 

 
Львів відкритий для світуЛьвівська міська рада
© НГО – Портал громадських організацій Львова – NGO. Дизайн та програмування сайту – KUDEST