Учасники 2-го Екуменічного Соціального Тижня обговорили перспективи соціальної сфери Друк

 У рамках 2-го Екуменічного Соціального Тижня в приміщенні Львівської обласної ради відбувся круглий стіл на тему «Політика сусідства: підтримка соціальних ініціатив з боку ЄС».

Основними питаннями на зустрічі були проблема необхідності підготовки спеціалістів для соціальної сфери, захист соціальних сиріт, фінансування громадських організацій та ін.

Як повідомила РІСУ Галина Білак, з доповідями виступили Ярослав Грибальський, депутат Львівської обласної ради, член комісії з питань охорони здоров’я, голова правління ЛОВ Українського фонду «Реабілітація інвалідів» та Софія Ставкова, координатор практики студентів кафедри соціології та соціальної роботи «Львівської політехніки». Вони розповіли про особистий досвід роботи та труднощі, з якими стикалися у процесі її виконання. Обоє підкреслили, що соціальна сфера в Україні почала розвиватися зовсім недавно і завдяки підтримці та допомозі закордонних організацій, які надавали як фінансову, так й інформаційну допомогу, проводили навчання і стажування для українських спеціалістів. 
 
Жваве обговорення викликала проблема соціального сирітства, як один з викликів сучасного суспільства. Так, Ірина Ключковська, директор Міжнародного Інституту освіти та зв’язків з діаспорою університету «Львівська політехніка» повідомила, що за різними даними сьогодні поза межами України перебуває від 1,5 до 7 млн. трудових емігрантів. У цьому, звичайно, можна відшукати і позитивні моменти, проте надзвичайно болючою і негативною є породжена цим явищем проблема соціального сирітства. «Якщо зважити на те, що у кожного трудового емігранта є бодай одна дитина, ми зможемо уявити наскільки великими є масштаби цієї проблеми. При цьому, слід зазначити, що це дані тільки про легальних трудових емігрантів. Кількості людей, які нелегально працюють за кодоном встановити практично неможливо, але ми точно знаємо, що цифра перевищить навіть 7 млн. Важко описати наслідки, які це явище залишає на дітях. Щоб бодай трохи зрозуміти їх, нещодавно був проведений творчий конкурс «Діти емігрантів про себе». Кращі роботи вже видані окремим виданням і ознайомившись з ним ми можемо зрозуміти наскільки важливою є проблема. Нам потрібно працювати над тим, щоб ці діти могли десь проходити психоемоційну адаптацію, а також, щоб їх батьки, які повертаються додому, мали можливість пройти спеціальну підготовку в реінтеграційних центрах. Ця проблема справді є новою для України, але інші країни Східної Європи теж стикалися з нею. Зокрема, в Польщі це явище просто називалося по-іншому – євросирітство. Без сумніву ми мусимо налагодити тісну співпрацю з такими країнами, щоб перейняти їхній досвід, запозичити певні ініціативи, які дозволили б зменшити негативні наслідки соціального сирітства в Україні». 
 
Учасники круглого столу також звернули увагу на складну ситуацію у стосунках між органами державної влади та громадськими організаціями. Юридичні і фінансові труднощі дуже часто зав’язують руки громадським ініціативам. «Єдине, що сьогодні громадські організації отримують від держави, – сказав Аланд Шпалінгер, єпископ-візитатор Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України, – це контроль». Він також розповів про субсидіальний принцип підтримки громадських ініціатив у країнах Європи, згідно з яким будь-яка громадська організація, яка показала себе у дії, отримує необхідну їй кількість грошей з державного бюджету. 
 
Гелен Зордрагер, представник благодійного фонду «Керк ін Акціе» та відділу Місії Протестантської Церкви в Нідерландах розповіла про роботу своєї організації в Україні. Вона також закцентувала на ще одній проблемі, з якою зустрічаються українці. «Останнім часом благодійна діяльність ЄС дещо змінює свою благодійну роботу і пересувається зі східної Європи на інші ділянки, такі як Африка, Південна Америка, Центральна Європа. А це означає, що великі фундаторські організації, які отримували свої кошти з державного бюджету, зараз не мають права витрачати їх на допомогу країнам Східної Європи. Вони дедалі більше зосереджуються у Центральній Європі. Зокрема, тісна співпраця сьогодні ведеться з Румунією та Болгарією. Інша справа церковні структури, які в цьому плані мають більшу свободу, бо не отримують коштів від держави, а отже, не залежать від її політики. Вони самі вирішують куди краще спрямувати свою допомогу і з ким співпрацювати. Дещо іншу позицію зайняв і уряд Нідерландів, який сказав, що доки країни Східної Європи знаходяться поза ЄС, він їм допомагатиме. Про масштаби цієї допомоги можна судити з роботи, яку проводить благодійний фонд «Матра», що діє при посольстві Нідерландів в Україні. Саме цей фонд також допомагає налагодити співпрацю українських громадських організацій з ЄС і надає усю необхідну консультативну допомогу». 
 
Оскільки пані Гелен заговорила про проблему країн Африки, де соціальні питання постають значно гостріше, ніж країнах Східної Європи, в учасників круглого столу виникло запитання, чи може Україна долучитися до допомоги цим державам. Проте, як з’ясувалося, українське законодавство забороняє громадським організаціям надавати фінансову допомогу поза межами країни без спеціального указу Президента. В цьому ще одна перепона, але вже для зовнішньої соціальної роботи. 
 
Ще один круглий стіл, який відбувся одразу після закінчення попереднього, був присвячений ролі Європейських церковних структур у фінансуванні соціальних проектів. Під час обговорення цієї теми із доповідями виступили вже згадувана Гелен Зордрагер, Мартін Бушермьолє, представник фонду «Реновабіс»(Німеччина) та Франс Гоппенброверс, який репрезентував організацію «Коммунікантес»(Нідерланди). Гості розповіли про основні напрямки роботи своїх організацій, представили власні проекти в Україні, серед яких підтримка Інституту Екуменічних Студій, Інституту історії церкви, Інституту розвитку Церкви, реабілітаційного центру «Джерело», проект «Монтесорі»(робота з дітьми дошкільного віку, що мають особливі потреби) та низка інших українських ініціатив, яким фонди допомагають втілитися в життя. За період співпраці з Україною, а це від 5 до 10 років, фонди виділили понад 10 млн. євро на реалізацію проектів і задоволені, що в нашій країні це дає позитивні результати. Усі учасники також підкреслили, що співпрацювати з нецерковними організаціями в Україні їм значно легше, ніж з організаціями, що мають чітку релігійну приналежність, оскільки представники релігійних організацій переважно намагаються забезпечити добробут і соціальний розвиток виключно для своїх парафіян, в той час як для міжнародних фондів така дискримінація інших конфесій неприпустима. «Недержавні та нецерковні організації є більш чутливими для того, щоб відповідати на запити суспільства. Хоч вони часом і співпрацюють з церквами, але самі не є Церквою і діють в інтересах всього суспільства, тож ми легко знаходимо спільну мову. Адже для міжнародних фондів головне, щоб соціальний проект сприяв покращенню суспільства і не принижував жодну людину ні на конфесійній, ні на етнічній, ні на жодній іншій основі», – сказала Гелен Зордрагер. 
 
Підсумком круглих столів стали приватні розмови представників міжнародних фондів з львівськими громадськими організаціями про майбутню співпрацю. На публічне обговорення , на жаль, не вистачило часу.

RISU, фото risu 

 
Львів відкритий для світуЛьвівська міська рада
© НГО – Портал громадських організацій Львова – NGO. Дизайн та програмування сайту – KUDEST