"Моє французьке серце має дві половинки – Франції та України", - Жан Клод Даріґо Друк

Творчістю мистецького центру "Веселі черевички" захоплюється кожен, хто хоч раз побував на їхньому концерті. Не буде перебільшенням зазначити, що всі номери, які танцюють діти цього вокально-хореографічного ансамблю – це не просто вправно виконані ті чи інші рухи та трюки, а це вистава, насичена колоритом нашої української культури. Проте у інтерв’ю з Марією Чмир, співзасновником "Веселих черевичок", цього разу ми говорили здебільшого не про виступи, звання, нагороди мистецького центру, а про людину, ім’я якої він почав носити. Це Жан Клод Даріґо - французький місіонер, професор теології, журналіст французького телебачення.

- Пані Маріє, "Веселі черевички" - це мистецький центр, який танцює українські народні танці, пропагує українську культуру. Як так сталося, що він почав носити ім’я французького діяча?

- Тут потрібно почати з самого початку, тобто з того моменту, як "Веселі черевички" тільки почали свою діяльність. Це приблизно вісімнадцять років тому. На одному з концертів, де ми виступали, якщо не помиляюсь, це був концерт до Дня матері, нас зауважила француженка, яка була серед глядачів. Ми їй сподобалися і вона сказала, що якщо ми знайдемо гроші, щоб приїхати у Францію, то можемо приїжджати. Але нам ніхто нічого конкретного не обіцяв. Тобто, якщо ми сподобаємось, то співпрацюємо далі, а якщо ні, то їдемо з пустими руками додому. Отак все почалося, без усіляких гарантій. Ми ризикнули тоді, таки поїхали, нам організували кілька концертів.

- Так почалась Ваша співпраця з французами, а як саме вона почалась із Жан Клодом?

- Власне тоді і почалась. Оскільки Жан Клод працював журналістом на одному із французьких телеканалів і робив репортажі з Паризької опери, то й мав зробити матеріал і про наш виступ. Як він пізніше згадував, дуже не хотів їхати на цей концерт, планував прийти лише на кілька хвилин, щоб відзняти необхідні кадри. Але коли прийшов, то був дуже вражений, що прості діти з України можуть так танцювати. Адже у французів діти взагалі, по суті, не танцюють. Там їх дуже оберігають, не дай Боже перебрати ліміт. Дитина займається не більше години, щоб вона не стомлювалась. У Франції дуже оберігають дитячий спокій. Через це вони трохи інертні, не знають, що можна працювати посилено для того, щоб чогось досягнути. Батьки ж вважають, що це є експлуатація дитини. Я ж думаю, що це вже занадто велика демократія. Тоді Жан Клод залишився на весь наш концерт, який тривав приблизно дві години. Він спочатку взагалі не міг зрозуміти, як ті діти могли навчитися так танцювати. Як він потім говорив у інтерв’ю про "Веселі черевички", був надзвичайно вражений. Для нас це теж значило дуже багато, адже це говорила людина, якій постійно доводилось бачити професійні вистави та виступи, їздити посвіту і спілкуватися з багатьма обдарованими дітьми. Відтоді він від нас не відходив вже ніколи, постійно піклувався нами, налагоджував франко-українську співпрацю. І це власне те, що ми продовжуємо робити до сьогодні.

- А чи спілкувався Жан Клод з дітьми колективу? Чи приїжджав в Україну?
 
- Звичайно. Найстаршу групу він знав найкраще. Якщо сказати ще точніше, це саме ті діти, яких він почав ростити. Адже Жан Клод був ще й місіонером, теологом. Він постійно приїжджав в Україну, був тут дуже багато разів. Їздив у ті дитячі будинки, яким ми надаємо допомогу, також кожного разу відвідував сім’ї з "Веселих черевичок". Він хотів хоча б кілька днів прожити життям, яким живуть українські діти, навіть до школи з ними ходив, сидів на уроках. Жан Клод завжди приходив на всі репетиції віх груп. Завжди привозив із собою цілу купу цукерок і роздавав їх дітям. Це завжди були солодкі дні. Те, що він приїжджав, значило дуже багато. Тільки так він почав краще все розуміти. Адже для французів, які мають значно кращу соціальну захищеність, важко усвідомити ті явища, які відбуваються у нашому суспільстві. Так, приїхавши на екскурсію, вони мають змогу побачити, що люди одягнені, гарно виглядають, живуть ніби непогано, але є речі, яких не побачиш через вікно готельного номера. Жан Клод власне і почав відкривати Україну для французів із середини. Про себе ж згодом почав казати : "Моє французьке серце має дві половинки – Франції та України".

- Чи змінилося щось у Вашій спільній співпраці після приїздів Жан Клода в Україну?

- Не знаю, чи можна сказати про якісь кардинальні зміни, але саме тоді виникла асоціація "Веселі черевички". Таких франко-українських асоціацій у Франції зараз вже чотири.

- Те, що ви виступаєте з благодійною ціллю теж є заслугою Жан Клода?

- Коли ми вперше приїхали у Францію, це були благочинні концерти, адже кошти ми віддали Чорнобильській лікарні у Львові. Тобто ми на момент знайомства з Жан Клодом вже намагалися не просто заробляти гроші, а й допомагати іншим. Пізніше він нас постійно до цього підштовхував. Інколи це навіть починало дратувати, адже тоді, вісімнадцять років тому, ми самі практично нічого не мали. І за таких обставин зрозуміти, що ти постійно повинен комусь ще допомагати є дуже непросто. А для Жан Клода це було цілком нормально. Тепер ми розуміємо, що це, можливо, був якийсь наш хрест, який на той момент ми не дуже хотіли нести, а зараз інакше просто б не змогли, як не ділилися б іще з кимсь. Знаєте, в такій ситуації, в якій ми були на самому початку нашої діяльності, зараз в Україні перебуває чимало колективів. Вони також можуть поїхати і почати танцювати як і ми це колись зробили. Але це великий ризик, це шалений шмат роботи. Працювати на таких концертах означає працювати по-гуманітарному. А це постійно більшу частину віддавати. На жаль, більшість просто звикли працювати лише на своє збагачення, горнути все лише до себе. Важливо просто почати розуміти, що чим менше вкусиш, тим легше ковтнеш, а пізніше ще й приходить розуміння того, що ти ще й встигаєш наїдатися. Інакше ж можна просто подавитися. Це такі різні дрібнички, які є в житті. Але завдяки таким дрібничкам ти проходиш велику школу, яку я можу сказати, на сьогоднішній день, ми вже пройшли. І ми продовжуємо так жити і надалі. Це все завдяки Жан Клоду.

- А як ставляться діти вашого колективу до того, що постійно потрібно більшість віддавати? Адже це дорослій людині інколи важко прийняти…

- Знаєте, коли наші діти приїжджають до потребуючих дітей, вони починають інакше все сприймати, вони самі починають розуміти, що можуть і хочуть допомогти ще комусь. Тепер вони зовсім іншими очима дивляться на світ. І я впевнено можу сказати, що ці очі нам відкрив знову ж таки Жан Клод.

- Жан Клода нестало у січні. Чи продовжуватиме хтось його справу?

- Звичайно. Тепер нами буде опікуватись його похресник Франсуа Бланше. Він також дуже часто приїжджав в Україну, і зараз приїжджає сам і привозить багатьох французів, щоб і вони могли побачити нашу країну. Насправді це дуже важливо, бо коли ми лише почали їздити у Францію, то там більшість просто не мали поняття що це таке. Реакція була: "Це Росія?", "Може це Казахстан?", "А у вас там взагалі телебачення є?", "А ви що з оленями живете?"… Це були такі питання від яких нас охоплював жах. З часом, звичайно, все змінилося. На концертах нас просто не відпускають зі сцени, аплодують стоячи, називають послами. Мабуть, так і є. Тільки сумно, що справжнє офіційне посольство України у Франції змогло допустити таке незнання про свою державу.
Прикро визнавати, що навіть за вісімнадцять років нашої праці тут, і за кордоном, наша держава нас не хоче. Адже ми працюємо на самофінансування. Тобто, якщо хочемо існувати, то працюємо, а ні – завтра вже нічого не матимемо. Тому ми всюди і кажемо, що ми франко-українська асоціація, адже Жан Клод завжди намагався знайти кошти, щоб нас показати не лише своїм співвітчизникам, а й світові. Зокрема був дуже гордий з того, що відкрив нас для французів. І він це робив по-справжньому. Люди, які приходять на концерти і бачать такий колорит та розмаїття нашої культури, задумуються над тим, якою ж великою тоді має бути Україна.

- Чи були якісь особливі мрії у Жан Клода стосовно "Веселих черевичок"?

- Були, звичайно. Одна збулася тоді, коли в Україну приїжджав Папа Римський Іван Павло ІІ. Ми виступали перед ним і пізніше отримали благословення. Ще одна мрія, яка зараз лише у процесі здійснення – це змога наших дітей виступити на одній з найбільших сцен Європи "Пюі ді Фу", яка знаходиться у Франції. Це і справді буде величезним досягненням, адже одночасно на сцені можуть відбуватися дійства, у яких задіяні півтори-дві тисячі артистів, декорації та можливості сцени є унікальними, а куліса одна з найбільших у світі. В нас вже весною був, так би мовити, пробний виступ, танцювала невелика група наших дітей. Оскільки ми оправдали очікування організаторів стосовно відвідуваності нашого виступу, то наступного року у Францію поїде аж три автобуси з "Веселими черевичками". Це приблизно 150 дітей. Приємно і надзвичайно зворушливо, що ми з певністю можемо говорити про те, що навіть найсміливіші мрії здійснюються.

- А які мрії у Вас, як у творчого керівника колективу?

- Перша мрія мого життя вже збулася. Маючи змогу виступати у різних країнах світу, перш за все, хотілось показати нашим дітям, що найкраще тут, на рідній землі. І зараз, може не всі, але 99% дітей з "Веселих черевичок" кажуть, що вони ніколи не поїдуть за кордон, що вони житимуть тільки тут, тому що вони знають з чого мають почати. Це для мене щастя. Також я дуже хочу, щоб оцей плин наших людей за кордон шукати роботу зупинився. Адже кожен, хто не реалізував себе тут, думає, що за кордоном є краще, що там є все те, чого не дають тут. І через те першим моїм завданням було показати нашим дітям, що і вони обов’язково щось знайдуть тут, зможуть залишитися біля своїх родичів, близьких, друзів і зробити значно більше для нашої України і для себе також. Тут насправді легше. Рідна земля, рідна мова допомагає тобі рухатися і дихати. А там все чуже і тебе ніколи не приймуть, як свого. Друге, що мене дуже болить, це те, що , маючи такий великий скарб, такий великий внутрішній потенціал, ми його не використовуємо, ми завжди стараємося бути подібними на американців, нам дуже подобається стиль одягу французів, ми надзвичайно захоплюємося манерами англійців, але ми забуваємо, що ми це теж маємо, і маємо значно більше. Потрібно лише розплющити очі і побачити це все, навчися його любити.

- Буквально за кілька днів Ви знову їдете у Францію. Яке забарвлення матиме ця поїздка?

- Так, ми їдемо зі старшою групою. Зупинимося у Парижі, оскільки збираємось відвідати монастир, де похований Жан Клод. Також встановимо там невелику пам’ятку, яка символізуватиме наш зв’язок, який тривав стільки років і не переривається і тепер, коли Жан Клода немає серед нас. Це розгорнута книга із мармуру, одна сторінка якої українська, а інша – французька. Звичайно, будуть і концерти, які ми також присвячуємо пам’яті Жан Клода.

- І наостанок, як Ви можете окреслити всю діяльність "Веселих черевичок" та вплив на неї Жан Клода?

- Я з впевненістю можу сказати, що те, що нас тримає разом і допомагає досягати певних вершин, підтримувати знедолених – це величезна сила, про яку постійно говорив Жан Клод, сила любові.

Зореслава КАДИКАЛО

Довідка:

Коллектив "Веселі черевички" створений у 1991 році. Центром керує подружжя професійних хореографів, Марія і Володимир Чмир, які за вагомий внесок у розвиток національної культури та високу виконавську майстерність у 2002 і 2003 році нагороджені значками "Відмінник освіти України", почесною грамотою голови Львівської облдержадміністрації та подякою міської голови Львова.

Наймолодшим учасникам колективу 3,5 рочки, найстаршим 21-23. За віком вони поділені на групи: "Мацьопчики", "Веселята", "Краплиночки", "Черевички" та "Чорнобривці". Окрім танців, діти займаються вокалом, акробатикою, вивчають іноземну мову.

"Веселі черевички" постійно беруть участь у "Різдвяній коляді" в Домініканському соборі, також у церквах співають літургію, їздять з гастролями.

З 1992 року Лауреат конкурсів фестивалів "Під сузірям лева", "Різдвяні канікули", "Таланти твої Україно", лауреати І та ІІ фестивалів конкурсів народної хореографії ім. Павла Вірського, лауреати телеконкурсу "Крок до зірок", нагородженний дипломом І ступеня на міжнародному фестивалі "Карпатські Візерунки", володар "Grand Prize" в номінації танець ІІ Всеукраїнського конкурсу "Національні Grand Prize сценічно-виконавських мистецтв".

Подружжя Володимир та Марія Чмир є співзасновниками франко-української асоціації "Jes Joyeux Petits Souliers" (в перекладі "Веселі черевички") м. Ліон, Франція. Репрезентували Україну в гастрольних поїздках у Польщі, Німеччині, Тунісі, Сірії, Сполучених штатах Америки. Не одноразово виступали у Парижі, Ліоні, Марселі, Нанті, Анже, Бордо, Лілі. Представляли українське мистецтво в Європарламенті, (Стразбург), Дісней Ленді (Париж), брали участь у благочинних концертах в ЮНЕСКО (під патронатом мадам Помпіду), виступали з відомими французькими співаками-композиторами.

Завдяки українсько-французькій асоціації "Веселі черевички" колектив тричі у рік гастролює з концертами у Франції. Діяльність колективу проходить під девізом: "Діти – дітям". Вилучені кошти призначені для педіатричної лікарні Львова, де лікують хворих дітей внаслідок Чорнобильської катастрофи 1986 року. "Веселі черевички" також допомагають Будинку дитини №2, м. Львова, Дитячому будинку "Вишенька" с. Жовтанці, Львівська обл. (де організували філіал "Веселих черевичок" для дітей-сиріт, які мають змогу вивчати український танець), Лікарні швидкої допомоги (хірургічний відділ), дітям, хворим на ДЦП, будинку для людей похилого віку в Тернополі а також малозабезпеченим дітям, власне, мистецького центру "Веселі черевички".

Цього року "Веселі черевички" почали носити ім’я Жан Клода Даріґо – французького місіонера, теолога, журналіста.

 
Львів відкритий для світуЛьвівська міська рада
© НГО – Портал громадських організацій Львова – NGO. Дизайн та програмування сайту – KUDEST