Ярослав Грибальський: "Я займаюся соціальною політикою…" Друк

Ярослав Грибальський – депутат Львівської обласної ради, член фркції БЮТ, член комісії з питань охорони здоров’я, голова правління ЛОВ Українського фонду "Реабілітація інвалідів".

Ярослав Грибальський – депутат Львівської обласної ради, член фркції БЮТ, член комісії з питань охорони здоров’я, голова правління ЛОВ Українського фонду "Реабілітація інвалідів".

Пане Ярославе, який стан справ у реалізації програми безбар'єрності? Над чим ви зараз працюєте?

Основна тема, над якою я працюю в усіх напрямках, – створення доступності для людей з інвалідністю, їх інтеграція в суспільство. Як представник Національної асамблеї інвалідів України, координатор програм з безбар’єрності з 2001 року на цілу Україну працюю у тому питанні. А воно охоплює всі сфери життя. Люди з інвалідністю теж є учасниками руху: на інвалідних візках чи на автомобілях з ручним керуванням. Тут є ряд конфліктних моментів, які не врегульовані в нашій державі.

Всі напрацювання впродовж останніх років планую викласти у законопроект, який би врегулював ці моменти.

Розкажіть детальніше, як треба врегулювати дорожній рух, враховуючи присутність людей-інвалідів?

Сьогодні постає питання, як трактувати людину в інвалідному візку на проїжджій частині. Адже держава забезпечує інвалідів електричними візками, і вони не можуть їздити по тротуару.

У 2003 році Кабмін затвердив напрацьовану нами програму безбар’єрності. Там є завдання про створення веловізкової мережі. Зараз львівська влада подає ініціативи щодо створення велодоріжок, щоб люди пересіли на велосипеди. Але чомусь ніхто не говорить про веловізкову мережу, яка є в державній програмі.

Є питання, які стосується руху людей з інвалідністю на транспорті з ручним керуванням. Як припаркувати? Де припаркувати? Є нормативи, які мають гарантувати, що людина-інвалід припаркує свій автомобіль у визначеному місці. На жаль, це не цілком виконується. Відсутні штрафні санкції для порушників. У Америці, Канаді, у європейських країнах висить знак – місце для стоянки тільки інвалідів, нижче табличка – штраф 300-500$. Це суттєво.

Ці моменти в нас не є чітко врегульованими. Ми ще живемо за правилами дорожнього руху, написаними за радянських часів. Вони дещо змінювалися, але не в частині, яка стосується людей з інвалідністю.

Навіть, сам інвалідний значок. У світі він називається «міжнародний символ доступності»: на синьому тлі - білі контури людини в інвалідному візку. В Україні немає відповідного стандарту. У наших правилах дорожнього руху є знак, який особисто мене, навіть, ображає.

У Львові безлад із світлофорами. Третина пішохідних переходів ведуть в нікуди. Намальована зебра чи стоїть світлофор, переходиш на другий бік – а там турнікет. Або з одного боку є пониження, а з другого боку пониження нема. Минулого літа ремонтували площу Галицьку. Там, де було пониження на розі з Кн. Романа на вул. Галицьку, зараз - бардюр. Як це можна було допустити? Адже коли проводилися реконструкції, Львівське обласне відділення фонду "Реабілітації інвалідів" давали конкретні пропозиції, як облаштувати ті пішохідні переходи.

Сьогодні немає чіткого стандарту по пішохідних переходах: чи має бути бардюр чи ні, чи має він бути промаркований контрастною фарбою. Для людей з вадами зору він мав би бути промаркований.

Коли ремонтують вулиці і площі, ми звертаємося з пропозиціями. Адже на стадії, коли йде ремонт, це найлегше вирішити. Конкретних державних норм щодо звукових світлофорів немає. Немає твердої позиції.

Я працюю над відповідними змінами до законодавства. За кілька днів я планую подати їх голові комітету Верховної ради з питань пенсіонерів, ветеранів, інвалідів Валерію Сушкевичу. Я готував ці напрацювання, щоб прийняти рішенням сесії обласної ради. Можливо, вони раніше ляжуть в основу закону.

Чи Ви співпрацюєте у цій справі з ДАІ області?

Ці пропозиції виносилися два роки тому на сесію Львівської міської ради, але вони не були прийняті. Зараз, коли я готую це на обласну раду, будемо проводити консультації з автоінспекцією. Треба розділяти, які питання можна вирішити на рівні міста, які - на рівні держави.

Коли ви плануєте подати пропозиції на розгляд обласної ради?

Думаю, що до літа.

Як Львівська обласна рада, зокрема, фракція БЮТ, у якій ви працюєте, вирішують проблеми інвалідів?

Вже другий рік у програмах ОДА, підтриманих облрадою, є підтримка статутної діяльності та фінансування проектів ГО, в тому числі й інвалідів.

Мені особисто трошки прикро, що мало виділяють коштів на ці програми. Півмільйона в рік на всі ГО (не лише для тих, які займаються проблемами інвалідів) – це мало. Коли мені приходилося в комісіях відстоювати бюджет, я завжди порушував ці питання.

Щодо освіти. Обласною програмою передбачені підтримка центрів дітей з вадами зору "Левеня", підтримка центру реабілітації дітей з ДЦП "Джерело".

Зараз на нашій фракції ми розглядаємо питання підтримки власними силами освітніх програм, зокрема щодо створення та забезпечення так званих опорних шкіл, щоб не розпилювати кошти. Ми плануємо забезпечити доступність для дітей з інвалідністю до цих опорних шкіл, щоб був пандус, туалет на першому поверсі. Плануємо кілька автобусів по програмі «Шкільний автобус» дообладнати для перевезення дітей в інвалідних візках до цих базових шкіл з околиці.

Треба дати можливість дитині з інвалідністю здобувати освіту, щоб вона могла в подальшому сама на себе заробити.

На сесії облради 26 лютого начальник управління містобудування, архітектури і просторового розвитку Львівської ОДА Степан Лукашик доповідав, що Західний реабілітаційний центр, який будують у Турківському районі, має шанс попасти у перелік об’єктів до «Євро -2012». Розкажіть про цей центр.

Відповідно до указу Президента від грудня 2006 року "Про розвиток параолімпійського руху в Україні", у селі Верхнє Турківського району вже будується Західний реабілітаційний спортивний центр Національного комітету інвалідів України. Я, як член ради цього комітету, на даному етапі курую цю справу.

Сьогодні в Україні є кілька таких об’єктів, де людина з інвалідністю не почуває себе інакше. Центр буде доступний у всіх архітектурних моментах – людина з будь-якою інвалідністю зможе там нормально почуватися. Це є той самий готель, де можуть зупинятися подорожуючі.

Цей об’єкт має шанс бути в переліку до "Євро-2012". З іншого боку, він забезпечить можливість для реабілітації і для спорту. З осені спортсмени-параолімпійці вже би мали там тренуватися. Досі вони тренувалися на базі "Тисовець". Там умови були жахливими.

Зараз ми працюємо з нашими партнерами - польськими ГО над тим, щоб мати спільні заходи в програмі "Євро-2012". Цілком можливо, що в перервах футбольних зустрічей будуть виступи команд людей з інвалідністю: баскетбол чи регбі на візках. Психологами доведено, що це знімає агресію вболівальників, гасить їх накал під час футбольних баталій.

У кінці минулого року президент виступив з рядом ініціатив щодо підтримки людей з інвалідністю. Які зміни передбачені на Львівщині?

Останній з указів Президента від 18 грудня 2007 року "Про додаткові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності". Ми повинні відпрацьовувати це на рівні області, міста. Він передбачає створення доступності до органів державної влади, до всіх структурних підрозділів: освіти, охорони здоров’я і т. д. Зараз ці галузеві управління готують свої програми, передбачили певні кошти на створення доступності. Не можна в один рік все зробити. Треба, принаймні, почати: одну школу, одну лікарню, один будинок культури. Я з нетерпінням чекаю на пропозиції управління культури. Адже сьогодні культура є недоступною для інвалідів. На нараді 3 грудня президент назвав Львівську область як третю серед найгірших в Україні поряд з Тернопільською та Київською.

На колегії в ОДА 21 грудня я особисто торкався цього питання. Ми хочемо жити з туризму. А що в нас у Львові є доступним у галузі культури для людини з інвалідністю? Наша перлина -- національний оперний театр. Який же він національний, якщо там туалет платний?! Скільки років ми говоримо про Палац мистецтв на Коперніка. Там відбуваються економічний, книжковий форуми. Невже важко чотири сходинки чи шість ліквідувати, дати змогу інвалідам туди потрапити?!

Як реагують офіційні установи на Ваші пропозиції чи зауваження щодо пристосування приміщень до потреб неповносправних?

Часто надають формальні відписки, що в нас то все є. Коли дивишся на місці, там на сходи кинули дві залізяки, два кутника, два швеллери. Тоді ми ставимо питання по-іншому: це не відповідає вимогам, а гроші на це були витрачені. Це нецільове використання коштів.

То Ви ще мусите проконтролювати це?

Проводимо такий моніторинг. Я сам, коли їду по області, зупиняюся в райцентрі і намагаюся пройти до управління соцзахисту чи в райадміністрацію, в райраду.

Які заклади у Львові більш-менш чи повністю пристосовані до нормального пересування людей з інвалідністю?

Новозбудовані об’єкти громадського призначення практично всі доступні. Невирішеною є проблема з державними соціальними страховими фондами. Приміщення, де знаходяться райуправління пенсійного фонду, є недостуними. Загальну інформацію подають, що практично скрізь ці приміщення доступні. Коли дивишся на місцях, це не так.

Минулої сесії я подав відповідний депутатський запит до голови ОДА, Фонду держмайна. Хай держава зі свого фонду надасть під державні інституції такі приміщення, куди б ходили люди. Не все продавати комерційним структурам, банкам і т. д.

Фонд соцстрахування від нещасних випадків. Одне приміщення на другому поверсі на Сахарова, інше - на Чайковського, на четвертому поверсі.

Тут є проблема. Але, принаймні, вже розуміють, що з того "з’їхати" не можна, це потрібно вирішувати.

До Вас, як депутата, активного громадського діяча звертаються люди. Які на сьогодні потреби, проблеми у людей з інвалідністю?

Для прикладу, вчора звернувся чоловік із вадами зору, який має проблему пересування по місту. Він нарікає, що не може перейти конкретну вулицю, бо там немає світлофора. Є міжнародне "правило білої тростини", коли людина незряча свою тростину піднімає, це означає, що всі мають зупинитися, пропустити її. У нас це правило не працює. Потрібно обладнати пішохідний перехід, поставити звуковий світлофор.

Також звертаються люди за інвалідними візками. Людина чекає на відповідний візок і його нема. Це означає, що вона сидить чи лежить в хаті, і до кухні чи в туалет вийти не може, не кажучи вже про її соціальну інтеграцію.

Минулого року через тендери затрималася закупка візків, вибирали такі візки, які не завжди задовольняють користувача. Візок – це як одяг, як взуття. У малих мештах ви не будете довго ходити.

Звертаються за матеріальними допомогами. Особливо, коли я відвідую село Верхнє, де починається будівництво Західного центру. Виявляється, там є багато інвалідів. Коли є загальне безробіття, і в сім’ї, де четверо людей, ніхто не працює, їм потрібна матеріальна допомога, щоб купити паливо, не кажучи вже про ліки.

Звертаються за підтримкою на МСЕКах (медико-соціальних експертних комісіях). Дзвонять і говорять, що важко пройти групу інвалідності, треба заплатити гроші, щоб дістати відповідну до стану групу інвалідності. Звертаються батьки дітей з інвалідністю. Вони переживають, як діти житимуть, коли батьки минуться: як жити, де жити, хто їх підтримуватиме?!

Намагаюся депутатськими запитами допомогти цим людям.

Пане Ярославе, розкажіть трохи про себе. Як так сталося, що ви опинилися в інвалідному візку?

Сталося банально. Переламав хребет, коли вчився на першому курсі. Я закінчив музично-педагогічне училище. Роботи за спеціальністю за радянських часів не мав. Одружився. Народилася донька. Сидів у хаті, працював надомником. Коли розвалювався СРСР, до нас почала доходити інформація, відкриття, що люди інваліди у світі живуть по-іншому. Вони мали можливість бути активними членами суспільства, вчитися, працювати.

У 1991 році я познайомився з інвалідами Німеччини, Швеції, з їх програми реабілітації. У липні 1991 року у Львові утворилася ГО фонд "Реабілітації інвалідів". Ми співпрацювали з Заходом, брали з них приклад. Ініціювали програму підготовки фахівців з фізичної реабілітації, яку розпочав Львівський інститут фізкультури в 1995 році. Кожен рік ми проводили табори активної реабілітації, школи активного незалежного життя людей з травмами хребта. Ті програми сьогодні вже фінансуються за рахунок держави.

Державна програма безбар’єрності, яку ми ініціювали, була прийнята постановою Кабміну. Усі укази, про які я говорив, виходили з нашої громадської ініціативи.

Починаючи з 1991 року, змінився мій спосіб життя. Не маючи спеціальної академічної освіти, завдяки семінарам, курсам, я втягнувся у громадське життя. Бачу, що від цього вже відбулися певні зміни. У Львові в 1996 році, з нашої ініціативи в лікарні швидкої допомоги відкрилися ліжка реабілітації у "гострий" період людей, які отримали травму хребта з ураженням спинного мозку.

У Винниках у госпіталі інвалідів та репресованих розпочався другий етап реабілітації.

Які Ваші політичні переконання? Ви безпартійний?

Я не є принципово безпартійний, я підтримую погляди БЮТу.

Свого часу нардеп Валерій Сушкевич (БЮТ) звернувся до Юлії Тимошенко, щоб до місцевих рад у списки БЮТ включали людей з досвідом соціального захисту у питаннях інвалідності. Мені приємно, що наша фракція БЮТ підтримала цю ініціативу і включила мене у список. Це перша моя депутатська каденція.

Мої колеги по фракції кажуть, що і від мене якась користь є. "Ти собі не можеш уявити, як твоя присутність на нас впливає", - кажуть мені. Я не є надто ангажований у політику. Людські цінності мають бути на першому місці. Біда може бути в кожній сім’ї, і ніхто не відкупиться від неї, не залежно від політичної спрямованості чи від кількості грошей у кишені. Коли ми говоримо про усі ці проблеми, я не раз кажу: "Люди зробіть паузу… і задумайтеся!". Адже, якщо проаналізувати, то нема сім’ї, родини, де б не було неповносправних людей: є старші люди; народилася дитинка; чи, навіть, жінка вагітна вона вже не є повносправною, їй важче даються певні моменти. Навіть, якщо людину "звалив" грип, то вона вже два тижні є неповносправною… Я, радше, займаюся соціальною політикою. Вдячний, що через фракцію БЮТ можу виносити і вирішувати питання соціального характеру.  

Розмовляла Наталія Шутка,
 Вголос, 28.02.2008
 
Львів відкритий для світуЛьвівська міська рада
© НГО – Портал громадських організацій Львова – NGO. Дизайн та програмування сайту – KUDEST