Непотрібних людей не буває Друк

Дати милостиню не складно. Складно жити поруч із жебраками, навіть якщо вони особливо не шкодять. Це проблема нашого сприйняття. Ми тавруємо цих людей. Ставимо всіх в один ряд...

ZAXID.NET, 27.07.2009

Діяльність громадської організація "Спільнота взаємодопомоги "Оселя" скерована на ресоціалізацію безпритульних. Ті, хто згоден залишити неприкаяне існування на вулиці, перестати пити, вживати наркотики, жебракувати і прийняти руку допомоги, можуть замешкати в "Оселі" у м. Винники на Львівщині, щоб поступово, крок за кроком, повернутися до нормального людського життя: наново навчитися спілкуватися, працювати, відповідати за себе, допомагати ближнім, отримувати від життя хоча б маленькі радощі.

Невизнана проблема


Особиста небайдужість кількох людей, яких згуртувала Олеся Саноцька, керівник ЛМГО "Спільнота взаємодопомоги "Оселя", дає результати. За шість років "Оселі" вдалося ресоціалізувати близько 500 осіб. Сказати точно, чи всі вони, колишні бездомні, знайшли роботу, повернулися в сім'ї, неможливо, адже, вийшовши зі спільноти, не всі згодом навідуються до своїх помічників. Проте однозначно можна стверджувати те, що вони отримали достатньо навичок та набралися впевненості, щоб спробувати вдруге зробити самостійний крок у життя соціуму.

Вони отримали в "Оселі" другий шанс спробувати будувати власне життя, а не допомагати котитися йому у прірву. Ця практика не є унікальна у світі. Навпаки, вона поширена і має позитивний досвід. "Спільнота взаємодопомоги "Оселя" є членом Міжнародного Руху "Емаус", що об'єднує такі спільноти взаємодопомоги у всьому світі. В Україні ж досвід "Оселі" непересічний. Більш досвідченою є "Народна допомога" з Чернівців, торік її осередок з'явився й у Львові. Варто відзначити й одеську організацію "Дорога додому". В інших великих містах України до усвідомлення потреби планомірно відновлювати й готувати до повноцінного соціального життя бездомних ще не дійшли.

А задуматися є над чим. "Народна допомога" проводила у Львові анкетування бездомних. Відповідно до результатів опитування, проведеного влітку-восени минулого року, на той час у місті жило близько 3 тис. бездомних. На запитання "Наскільки можливо вирішити проблему бездомності у місті?", 76% опитаних безпритульних відповіли, що вирішити її можна.
 
Другий шанс

Особливістю "Оселі" є те, що мешканців привчають до відповідального життя.

Перший контакт із бездомними відбувається на вулиці. Щочетверга біля Порохової Вежі кілька років поспіль працівники і члени «Оселі» роздають їжу бездомним. Тут вони дізнаються, що у Винниках є осередок соціальної підтримки бездомних ім. Г.Кофоеда, куди можна прийти помитися, залікувати рани, попрати або поміняти одяг.

О.Саноцька стверджує: "Якщо людина приходить у спільноту, то вона вже прийняла рішення змінити життя. Ми ні до чого не змушуємо. Вона приходить, коли сама цього хоче, ми просто створюємо для цього всі умови". Звичайно, не останню роль у прийнятті такого рішення відіграє спілкування з колишніми вуличними бездомними - "осельчанами", які беруть участь у роздачі їжі, продають журнал "Просто неба".

Головна умова прийому в "Оселю" є дійсно усвідомлене бажання особи, адже їй потрібно відмовитися від вуличних звичок - не жебракувати, не красти, не пити, не битися й не лаятися. На це дається місячний випробувальний термін, причому саме "осельчани", що за місяць придивилися до новачка, вирішують, чи щирі його наміри змінити спосіб життя.

Тоді у новачків з'являються обов'язки, вони починають працювати. У перші чотири місяці - лише до обіду. У другій половині дня вони відвідують соціальне навчання із соціальним психологом та соціальним працівником. «Люди, які приходять з вулиці, дуже розгублені. Їм потрібен час, щоб зорієнтуватися. Часто вони не працювали роками. Їм важко не те, що почати одразу працювати, а навіть привчитися до робочого ритму, адже на вулиці вони жили виключно за біологічним розкладом», - зазначає соціальний працівник "Оселі" Мар'яна Соха. Тому у перші місяці соціальні працівники проводять терапію відвикання та намагаються навчити бездомних елементарних навиків спілкування: як мирно вирішувати конфлікти, як спілкуватися з незнайомими людьми, як розмовляти по телефону, як шукати роботу, поводитися на співбесіді.

Робота з 9.00 до 18.00

Поступово "осельчани" віднаходять себе у праці - хтось готує їжу, хтось пере, хтось збирає речі для подальшої роздачі іншим бездомним, хтось працює у майстерні - відновлює, ремонтує предмети побуту, старі меблі, хтось продає вуличний журнал.

Вони навчаються самостійно заробляти гроші і правильно ними розпоряджатися. Планують спільний бюджет, кошти для свого утримання, плати за комунальні послуги, харчів.

"Одна з методик, яку ми застосовуємо, - брати на себе відповідальність від меншої до більшої. Спершу людині доручаємо простеньку роботу, пізніше більш складну, у неї з'являється більше обов'язків, більше відповідальності, але при цьому ми її стимулюємо. Хто більше працює, той отримує більше. Ми не ставимо їм умов щодо термінів перебування в "Оселі", але стимулюємо, щоб вони жили самостійно", - розповіла М.Соха.

Підтвердженням життєздатності цієї практики для мене стала інформація, що мешканці спільноти можуть працювати не лише у "тепличних умовах" осередку. Двоє з них влаштувалися на роботу у комунальні підприємства у Винниках.

У цьому напрямі громадська організація планує рухатися й далі. За інформацією О.Саноцької, нещодавно відбувся круглий стіл у Львівському міському центрі зайнятості, перше ознайомлення. Досягнуто згоди про обмін інформацією, щоб можна було залучати до громадських робіт, працевлаштовувати "осельчан".

Таємнича фабрика бездомних

Для господарювання осельчанам потрібне господарське приміщення, де вони могли б зберігати продукти харчування, реманент, вживані речі, меблі, авто. Спочатку цю проблему вирішували, беручи приміщення в оренду. Проте постійно доводилося переїжджати з одного орендованого приміщення в інше, бо дорого і не зручно. Врешті "Оселі" допомогли друзі з-за кордону - партнерські організації міжнародного руху "Емаус" та Мережа нідерландських фондів влаштовували благодійні аукціони Європою, щоб зібрати кошти на будівництво цього господарсько-складського приміщення.

28 квітня цього року виконавчий комітет Винниківської міської ради на основі розробленої проектно-кошторисної документації прийняв рішення "Про надання дозволу на будівництво господарсько-складського корпусу ЛМГО "Спільнота взаємодопомоги "Оселя".

Це рішення викликало гостру негативну реакцію у сусідів "осельчан" з вул. Молодіжної. Вони звернулися до міської ради Винник із заявою, в якій вимагали не допустити цього будівництва. "У їхній заяві вказано, що ми збираємося будувати не господарсько-складське приміщення, а виробниче, зі застосуванням шкідливих лаків і фарб, а наша організація погіршує криміногенну ситуацію у містечку. Крім того, кажуть, що ми зруйнували дитсадок", - прокоментувала О.Саноцька. Виконком взяв до уваги цю заяву і припинив 19 травня дію свого попереднього рішення про дозвіл на будівництво.

Представники "Оселі" змушені були доводити комісії законності Винниківської міської ради, що мають усі потрібні документи, погодження на будівництво власне господарсько-складського корпусу. Надали вони й інформацію з міліції про відсутність скарг на "осельчан".

Від звинувачення про руйнування садочку їхні опоненти відмовилися самі. Загалом обґрунтованих підстав не дозволити "Оселі" будувати господарсько-складський корпус на ділянці, яку організація орендує у міста, і вчасно за це сплачує, не знайшлося. 25 червня депутати Винниківської міської ради таки проголосували за надання дозволу на будівництво громадській організації "Оселя".

Щоб очі наші вас не бачили!

Присутні на сесії мешканці вулиці Молодіжної, опоненти "осельчан", не приховували обурення. Пояснити їхню поведінку можна одним - нерозумінням.

Цікаво, що не всі сусіди ставляться до "Оселі" так. Розташована вона на вул. І.Франка, поряд з іншими житловими будинками. На вулиці багато дітей, проте їхні батьки спокійні. Все дуже просто - вони знайомі з "осельчанами", - ті приходили колядувати, помагали працювати на городі, просили про допомогу й самі.

Тим часом, за словами Мар'яни Сохи, візитерів з Молодіжної у них не було. Якщо б одного разу, прямуючи з крамниці додому, вони переступили цей поріг, то напевне б здивувалися, бо дізналися б, що це не нічліжка для хворих здичавілих жебраків. Тут чисто й обжито: роздільні спальні кімнати на двох-трьох осіб, загальна кімната для спілкування, чиста вбиральня, прибрана кухня. Коли мене провели за будинок на "ділянку розбрату", де будуватимуть господарське приміщення, два чоловіки з Молодіжної крадькома зазирали через паркан і гидливо тикали пальцями.

Нормально, але не добре

Проте ця реакція не є дивною. Вона швидше є першою-ліпшою, прогнозованою. Навіть якщо ми вважаємо себе добрими, і вважаємо за потрібне робити добрі діла, як то залишати пожертви у церкві чи передавати подарунки для сиріт на свято Миколая, більшість з нас все-таки не збирається влазити в чужу шкіру, дивитися у вічі чужій біді, регулярно відвідувати немічних і сиріт. Дати милостиню не складно. Складно жити поруч із жебраками, навіть якщо вони особливо не шкодять. Це проблема нашого сприйняття.

Ми тавруємо цих людей. Ставимо всіх в один ряд: алкоголіки, наркомани, нероби, бомжі, цигани, жебраки, каліки, вуличні злодії, - всі вони небезпечні, ненормальні і безнадійні! Тому, поки вони не стають поперек дороги, нам психологічно найкомфортніше їх не помічати. А от щоб не поверхово, а глибинно осягнути християнську заповідь - полюбити ближнього, принаймні у власній голові дати йому можливість заслужити право називатися людиною, - нам складно.

Складна наука толерантності

Виховувати, розвивати толерантність і милосердя складно, але потрібно. Бо інакше ми фактично відмовляємо у праві на існування всім, хто не здатен повною мірою постояти за себе, крокуємо у бік тотального егоїзму, аж до надто саблезубого змагання за місце під сонцем.

Одна з мешканок спільноти сказала мені: "Якби не "Оселя", я б вже давно померла".

У світі найсильніших не знайдеться місця стареньким та неповносправним. Саме цю небезпеку обмеженості позиції мешканців вул. Молодіжної гостро відчули дружні "Оселі" громадські організації. На згадуваній сесії Винниківської міської ради 25 червня їх було аж 42.

Якщо сьогодні відмовити у намаганнях впорядкувати життя бездомним, то завтра може виникнути питання про потребу обмежити неповносправних, заборонити показуватися людям на очі всім тим, хто виглядає недостатньо гарно. Тому потрібно гуртуватися і відстоювати права, - такою була консолідована позиція громадських організацій.

"Просто неба"

Думаю, зняти табу з мешканців "Оселі" і поступово зм'якшити ставлення до них допоможе мистецька підтримка.

Першим таким кроком став журнал "Просто неба", де переплітаються теми бездомності з темами мистецькими. Продаючи його, бездомні отримують половину ціни. Пригадую, як кілька днів після презентації журналу на пл. Ринок до мене підійшов бездомний і запропонував журнал. Не приховаю, що дивитися на нього і не помічати всіх знаків його життя було не можливо, дуже складно втриматися від відрази. Однак моя поінформованість - моя зброя. Я знаю, що таке "Просто неба". Також я знаю, що цей незнайомець має поводитися ввічливо. Даю можливість йому пояснити, що він пропонує. Він робить усе, як треба. Навмисне пропоную йому більше грошей, ніж вказано на обкладинці. Не бере і ошелешує мене реплікою: "Я знаю, як я виглядаю. Я знаю, що можна подумати. Але я нічого поганого не роблю. Я перепросився, запропонував Вам журнал, якщо хочете, - купіть, не хочете, - не треба".

Після цих слів я відчула обов'язок прочитати журнал, навіть якщо він аж надто аматорський. Однак він виявився повноцінним, це складає приємне враження. Думаю лише про те, чи знайдеться достатньо людей, які придбають його.

Та редколегія журналу придумала стратегію, яка допомогла йому стати відомим. Уже кілька номерів поспіль у журналі розміщують фотосесії проекту «Без Ознак Мистецького Життя». У ролі бездомних спробували себе Тарас Антипович, Світлана Поваляєва, Тарас Прохасько, Юрій Іздрик. Ці фотосесії стали помітні в Інтернеті, що значно розширило потенційну аудиторію журналу, коло людей, які з наближенням до них на вулиці бездомного не задкуватимуть.

Наступний крок у подоланні соціальної ізоляції має бути сміливішим. 30 липня у саді Бернарденгарден "Оселя" спільно з ЛМГО "Музей ідей" проведуть показ мод під гаслом "Непотрібних речей і непотрібних людей не буває". Це гасло "осельчан". Відновлення старих понищених речей дає добрий терапевтичний ефект - разом із ними люди відновлюють себе. Мешканці спільноти мають намір показати це львів'янам.

Юлія ПОЛІКОВСЬКА, ZAXID.NET, 27.07.2009

 
Львів відкритий для світуЛьвівська міська рада
© НГО – Портал громадських організацій Львова – NGO. Дизайн та програмування сайту – KUDEST