Бездомні особистості Друк

Упродовж шести років громадська організація "Оселя" постійно доводить суспільству свою потрібність. Саме стільки часу в містечку Винники функціонує спільнота, що підтримує бездомних. З’явилася вона тут завдяки допомозі міжнародного руху "Емаус". Проте, попри нібито загальне розуміння і підтримку з боку місцевого населення, "осельчани" інколи наштовхуються і на осуд.

Львівська газета, 20.07.2009

Навесні цього року “Оселя” надумала звести будівлю господарського приміщення для обслуговування будинку-притулку. Щойно виконком Винниківської міськради ухвалив рішення на користь спільноти, як на її адресу посипалися безпідставні звинувачення. Особливе невдоволення висловлювали мешканці вул. Молодіжної, що по сусідству. Спершу вони закидали "Оселі" руйнацію дитячого майданчика, якого там ніколи не було. Пізніше звинуватили в тому, що спільнота будує меблеве виробництво з використанням шкідливих лаків і фарб, здійснюючи нечисті викиди в повітря. Усе це впливало на рішення місцевих обранців.

Від 28 квітня виконком Винниківської міськради постійно вагався. Він то затверджував рішення про зведення нової будівлі "Оселі", то, під тиском населення, призупиняв його. Врешті на підтримку спільноти зорганізувалася сила в кількості 42-х громадських організацій Львова. Серед них – Карітас-Україна, Мальтійська служба допомоги, шпиталь ім. Андрея Шептицького, ЛМЦР "Джерело". Разом їм удалося домогтися того, що 1 липня виконком остаточно ухвалив рішення на користь "Оселі".

– Ніхто з нас не застрахований від того, що в один із життєвих моментів може опинитися на вулиці без даху над головою, – каже керівник спільноти "Оселя" Олеся Саноцька. – Люди, які мають психічні порушення та, крім того, невисокі доходи, значно більше ризикують утратити житло. Є й інша категорія бездомних – сироти, колишні вихованці інтернатів. Із ситуацією безпритульності здатні боротися лише люди із сильним внутрішнім потенціалом. Натомість слабші капітулюють, почуваються непотрібними і залишаються на вулиці.

Життя людини без даху над головою прогнозоване: ночівлі в підворітнях, на вокзалах, у підвалах, закинених будівлях. А щоб якось "підсолодити" такий стан, на порятунок приходить алкоголь. Життя котиться під укіс. І мало кому спадає на думку, що за оболонкою бомжа ховається людська душа, яка потребує допомоги. Мало хто задумується, що в цієї людини в лахміттях можуть бути нереалізовані таланти. Значно простіше відвернутися, гидливо зморщивши ніс. Мовляв, самі в цьому винуваті. Простіше відгородитися від таких людей стіною байдужості, не помічати їх. Спільнота "Оселя" одна з перших в Україні зробила крок назустріч таким особам. Аби допомогти бездомним знайти вихід зі складних життєвих ситуацій, урятувати їх від глибоких психічних розладів, що ведуть до цілковитої деградації особистості, для них звели будинок. Уже шість років під одним дахом живуть, співпереживають і радіють люди з різними долями. Двадцять різного віку відкинутих суспільством безхатченків, безробітних, неповносправних осіб. Тут вони знаходять не лише притулок. Психологи та соціальні працівники проводять із ними терапію і навчання. Їм допомагають зрозуміти, що кожен із них – особистість, допомагають розібратися з проблемами і вказати шляхи виходу із кризи. Тут їх навчають розбивати мрії і плани на маленькі кроки й поступово йти до мети. В "Оселі" вони вчаться вирішувати індивідуальні труднощі разом, піклуватися про себе й інших, бути толерантними.

У майстерні з реставрації меблів і обтяжки м’яких частин, що належить "Оселі", зустрічаю молодого чоловіка. 38-річний Дмитро з великою любов’ю, натхненням і майстерністю дає старим стільцям, кріслам, диванам, столам тощо нове життя. Реставрація меблів – його хобі, а "Оселя" – місце, де він не лише знайшов для себе роботу до душі, а й зустрів свою теперішню дружину. Сирота Дмитро прийшов у спільноту з вулиці 2005 року. Прожив там лише сім місяців. Проте того часу для нього виявилося достатньо, аби навчитися жити по-іншому. Відтоді, як покинув "Оселю", Дмитро якийсь час ремонтував квартири, згодом одружився. Нині в нього дві роботи. Праця охоронця приносить йому гроші для утримання сім’ї, а реставратора – моральне задоволення. Робота реставратора настільки захопила Дмитра, що він задумався над її легалізацією в майбутньому. Молодий чоловік мріє професійно займатися реставрацією старих меблів і продавати їх за доступною ціною. Він переконаний, що іноді оновлені меблі можуть виглядати значно привабливіше, ніж деякі нові моделі.

Члени спільноти залучені до роботи з упорядкування винниківських вулиць, дві жінки в будиночку готують їжу для всіх співмешканців. Через різні благодійні акції для бідних і бездомних, що їх проводить "Оселя", вони переймаються відповідальністю за інших, вчаться бути милосердними. Раз на тиждень готують обід для ста осіб і вивозять його в центр Львова. Там члени спільноти спілкуються з такими, якими самі колись були, допомагаючи їм змінити життя. А ще в "Оселі" працює осередок соціальної підтримки бездомних. Тут безпритульні можуть прийняти душ, попрати одяг чи змінити його на новий, підстригтися, отримати медичну допомогу чи консультацію соціального працівника.

– Період переходу нашого суспільства від повного неприйняття інших людей до співжиття з ними надто затягнувся. У часи сталінізму їх вивозили з міста в закриті заклади, виправні колонії. У час демократії ці люди повиходили із закритих закладів і громада не знає, що з ними робити, реагує на них негативно. Громада повинна дорости до усвідомлення того, що ця людина має право на існування так само, як й інші. І їй необхідно допомогти поліпшити якість її життя настільки, наскільки це можливо, – зазначає Олеся Саноцька.

"Оселя" показує приклад позитивного перетворення людей з асоціальним статусом.

– Ми розглядаємо кожну людину як окрему цінність. І було б добре, якби вся громада робила так само, – підсумовує пані Саноцька. 

Леся ОЛЕНДІЙ, Львівська газета, 20.07.2009

 
Львів відкритий для світуЛьвівська міська рада
© НГО – Портал громадських організацій Львова – NGO. Дизайн та програмування сайту – KUDEST