Реабілітація за допомогою... сцени Друк

Так склалося, що творчість обов’язково супроводжується умовністю. Люди творчі, здавалося б, попри свободу думки, обмежені… самою творчістю: художник – розмірами полотна, музикант – сімома нотами, актор – засобами виразності.

Так склалося, що творчість обов’язково супроводжується умовністю. Люди творчі, здавалося б, попри свободу думки, обмежені… самою творчістю: художник – розмірами полотна, музикант – сімома нотами, актор – засобами виразності.

 

А що обмежує неповносправних? Відповідь на це запитання намагаються знайти в мистецько-терапевтичному центрі "Непротоптана стежина". Нині в Україні активно розвиваються методики творчої реабілітації поряд із реабілітацією фізичною. І державні, й недержавні організації адаптують закордонні методи або розробляють власні. Поезія, музика, театр – усе це величезний інструмент реабілітації і соціалізації людей з особливими потребами. Маленькі поетичні зустрічі є свідченням того, що творчість існує попри обмеження! Саме це ось уже впродовж семи років доводить "Непротоптана стежина", організовуючи мистецькі акції по всій Західній Україні. А це поетичні зустрічі, пісенні, театральні фестивалі, творчі виставки. Нещодавно відбувалися родинний фестиваль "Берегиня", конкурс емблеми "Світ Казки", поетичні зустрічі, що їх організував арт-терапевтичний центр.

Фестиваль інвалідів – це подія, що збагачує культуру загалом. Необхідність таких заходів давно усвідомили в європейських країнах. Скажімо, в Польщі інтеграційні театри існують від 1992 року, згодом їх аналоги засновували в Литві, США й Росії. У Російській Федерації навіть є реєстр інтеграційних театрів, що свідчить про присутність традиції. В Україні ж такі установи зосереджені передовсім чи не в кожному обласному центрі.

– Арт-терапія – надзвичайно важливий метод реабілітації, причому це зауважують і батьки, й педагоги, й навіть медики. Арт-терапія допомагає позбавлятися стереотипів, які суспільство вбачає у неповносправній дитині. З її допомогою малеча розквітає, як квітка, демонструючи весь свій творчій потенціал, – переконана директор центру Віра Войтюк.

Так, інтегруючись у суспільство, незвичні артисти набувають імунітету до "реальної реальності", яка найчастіше стає бар’єром. Центр дає акторам змогу брати активну участь у культурно-мистецькому житті не лише міста, а й усього світу.

А починалося все зі звичайного спілкування між сім’ями. Коли Віра Войтюк народила хвору доньку, батьки, крім пошуку кваліфікованих лікарів, також відшукували сім’ї, які волею долі змушені давати собі раду самотужки. Знаходили цілі родини, разом долали труднощі, святкували. Коли з’ясувалося, що стосунки між сім’ями настільки теплі, виникла потреба поділитися досвідом з іншими. Тоді вирішили заснувати благодійну організацію, яка допомагала б сім’ям, у складі яких є неповносправні.

– Пані Віро, а чому саме таке поєднання: сім’ї багатодітні й у яких є неповносправні діти?

– Певний час ми працювали із сім’ями, в яких є неповносправна дитина. Бар’єр між народженням другого малюка буває великим – батьки бояться, що наступні чада також можуть народитися неповносправ­ними. Наша сім’я стала для них прикладом: у нас після Лесі народилося ще четверо дітей!

Ми довго й багато пояснювали іншим батькам, як наважилися на поповнення родини. Але, напевно, найкраще спрацьовує власний приклад! Батькам, які до нас приходять, розповідаємо про основи педагогіки, допомагаємо порозумітися зі своїми дітьми, адже сучасні батьки настільки заклопотані добробутом, що не зважають на виховання своїх дітей. Власним чадам приділяємо достатньо часу, знаходимо години для спільного відпочинку всією сім’єю (сама пані Віра працює на двох роботах, – "Газета"). Вечір у нас із чоловіком завжди вільний для ігор із дітьми, спільної вечері, перегляду фільмів. Коли щось дивимося разом, то згодом залучаємо дітей до обговорення. У такий спосіб формується чітка власна позиція щодо багатьох концептуальних питань. Наші малюки напрочуд самостійні, ми змалку привчили їх до відповідальності одне за одного. Вони ще й справжні друзі!

Родинний фестиваль "Берегиня" задумали як соціальну акцію, яка мала продемонструвати можливості людей з особливими потребами, їхнє вміння творити на доволі високому рівні. Зробити його одноденним, як це планували спочатку, виявилося неможливим за відсутності колективів. Не отримав він і статусу всеукраїнського, а основна причина – відсутність колективів. Добре, що його підтримала міська рада, й ми змогли на належному рівні прийняти родинні колективи, – розповідає пані Віра.

А нещодавно "Непротоптана стежина" розпочала співпрацювати з вінницькою школою ейдетики, яка ґрунтується на асоціативному мисленні. Завдяки образному мисленню можна частково зняти спастику, певні комплекси неповносправних. Віднедавна арт-центр отримує цю методику в тренажерному режимі, тобто у вигляді спеціально розробленого комплексу вправ на комп’ютері.

Можна, звичайно, поїхати у Вінницю на платні тренінги, але можна мати їх на комп’ютері вдома, – розповідає пані Войтюк. – Згідно з цією методикою, таблицю Менделєєва вчать за два дні, табличку множення вже апробували на базі "Артеку", діти вчать її за дві години. Школа передбачає вивчення складних механізмів за певною методикою. Ця школа була доступна в усіх ВНЗ Європи до 1550 р., а в певний момент її заборонили, нею користувалися вищі ешелони влади. Її розвивав Шаталов у звичайній школі. Закінчуючи школу, його учні володіли вищою математикою на рівні зі студентами ВНЗ ІІ-ІІІ ступеня.

Арт-реабілітацію схематично можна пояснити в такий спосіб: права півкуля означає підсвідомість, ліва – свідомість. За творчість відповідає ліва півкуля. Творча реабілітація ефективніша за фізичну, бо вона відновлює зв’язки між органами, за які також відповідає та сама ліва півкуля, фізична реабілітація скерована передовсім на наслідок хвороби, не може відновити особистість. Якщо вміло об’єднати одну і другу, то отримаємо людей, які мають вагу в суспільстві й відчувають її. Роль арт-терапії можна пояснити також як лікування через театр, образотворче мистецтво. У нашому центрі об’єднано два напрямки – театр й ізотерапія. За допомогою цих напрямків діти демонструть свій настрій. Вони стають іншими.

Варто побачити, як неповносправні танцюють поряд зі звичайними людьми. Хореографи підбирають па так, щоб не видати обмеженість у русі. У підсумку виходить повноцінно мистецьке дійство, яке дає справжні естетичні емоції.

Для справжнього актора умовність – це лише точка відліку, а не межа, яку неможливо переступити. Актори особливого театру створюють на сцені неймовірне, колосальне диво, до якого ніхто не залишається байдужим – ані актори, ні глядачі.

Ірина БЕРЕЗОВСЬКА,
  Львівська газета, 02.12.2008
 
Львів відкритий для світуЛьвівська міська рада
© НГО – Портал громадських організацій Львова – NGO. Дизайн та програмування сайту – KUDEST