Смертність від СНІДу відповідає доступу до лікування Друк

Я не знаю випадків, коли б родичі відмовлялися від ВІЛ-позитивного чи хворого на СНІД. Але прийняти свій діагноз – це дуже складний момент. Ми живемо і не думаємо про смерть.

Я не знаю випадків, коли б родичі відмовлялися від ВІЛ-позитивного чи хворого на СНІД. Але прийняти свій діагноз – це дуже складний момент. Ми живемо і не думаємо про смерть.

1 грудня світова громадськість відзначає Міжнародний день боротьби зі СНІДом. Це захворювання, від якого людство все ще не має вакцини, тому в абревіатурі СНІД люди читають слово смерть.

Про темпи поширення епідемії та загрозу пандемії СНІДу, про доступність ліків та смертність від СНІДу, про життя ВІЛ-позитивних у суспільстві читайте у інтерв'ю ZAXID.NET з керівником Благодійного фонду "Усі разом", метою якого є поширення правдивої інформації про ВІЛ/СНІД, а також привернення увагу громадськості до проблем дотримання прав людини зв'язку з ВІЛ/СНІДом, - Галиною Камінською.

- Пані Галино, яка зараз ситуація в Україні, Львові та області із захворюваністю на ВІЛ та СНІД?

- В Україні епідемія СНІДу потихеньку із середовища ін'єкційних наркоманів переходить у загальне середовище за допомогою сексуальних контактів. Зараз дуже великий відсоток нових випадків зараження - серед неспоживачів ін'єкційних наркотиків. Проте на Львівщині, згідно зі статисткою, серед офіційно зареєстрованої кількості ВІЛ-інфікованих за останні 6 місяців - 93 особи (52,8%) становлять ін'єкційні наркомани. Минулого року цей відсоток був меншим - 48,6%. Це означає, що в нас або краще стали робити тестування, або ж кількість ВІЛ-інфікованих серед споживачів наркотиків дійсно зростає.

Також інфікування ВІЛ можливе через будь-які незахищені сексуальні контакти, через неперевірену донорську кров та препарати крові, від матері до дитини. Статистичні дані ми отримуємо через листування зі СНІД-центром. Цікаве питання про статистичні відомості: чому ніде більше не можна цю інформацію побачити? Природно було б, якби вона розміщувалася в динаміці на сайтах управління охорони здоров'я Львівської міської та обласної ради.

- Яким чином у світі борються зі СНІДом та ВІЛ, адже, як відомо, вилікуватися від цього захворюванням неможливо?

- Багато країн, у тому числі Україна, підписали в 2001 році на Генеральній сесії ООН Декларацію про відданість справі боротьби з ВІЛ/СНІДом, в якій йдеться про Універсальний Доступ. Це означає, що кожна особа, яка є ВІЛ-інфікованою або хворою на СНІД, або всі, хто потребує, безкоштовно отримує необхідну допомогу та медикаменти в повному обсязі. В Україні від початку епідемії СНІДу держава взяла на себе відповідальність за її розвиток. Адже всі зацікавлені в тому, щоб ця інфекція не поширювалася. Та наразі епідемія прогресує. Чому? Щоб на неї впливати, необхідні кошти. На первинному рівні профілактики - інформування про те, що таке СНІД, чому треба уникати незахищених статевих контактів, користуватися презервативами, чому не треба експериментувати та вживати наркотики тощо. Є також вторинна профілактика, яка стосується людей, які вже роблять щось таке, що може призвести до інфікування ВІЛ. Виділяють кілька груп населення, які є найбільш уразливими до захворювання, серед них - споживачі ін'єкційних наркотиків, люди, які практикують секс за гроші, інші. Від 2005 року Україна є грантоотримувачем грошей Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Це означає, що наша країна отримує значне додаткове фінансування для відповіді на епідемію. Проте епідемія в Україні розвивається різними темпами й тому певний час тому були введені поняття пріоритетних та непріоритетних щодо розвитку епідемії областей України. Тоді Львівщина з низькими темпами розвитку опинилася серед областей непріоритетних, і ми отримували доволі незначне фінансування від Глобального фонду та інших міжнародних організацій. Одним із наслідків цього є те, що зараз маємо на Львівщині незадовільний стан щодо забезпечення специфічним лікуванням (антиретровірусна терапія) людей, які його потребують.

- Яким є рівень забезпечення антиретровірусною терапією?

- Згідно з прогнозами Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом, Львівщина лише на 9% забезпечена таким лікуванням. Однак є також прогноз, що цю терапію отримають 34% хворих - йдеться про засоби, які держава придбає на зекономлені гроші через здешевлення ліків. Але залишається питання, скільки ж людей потребують такої терапії.

- Які регіони та області України найбільше потерпають від СНІДу?

- Найбільш ураженими ВІЛ є Дніпропетровська, Донецька, Одеська області, місто Київ та Крим, а також Миколаїв. Не знаю, чому такий високий рівень розповсюдження ВІЛ саме в цих областях. Проте я колись читала в пресі про те, що на Галичині низький рівень епідемії через високу мораль та релігійність населення. На превеликий жаль, такі чинники не впливають на поширення епідемії...

- А чи можна казати про пандемію СНІДу в Україні?

- Пандемія - це стан епідемії, яка вийшла з-під контролю. Коли епідемія розвивається в середовищі однорідному, наприклад, в середовищі ін'єкційних наркоманів (ця епідемія зараз представлена в Україні та Східній Європі), або, наприклад, як це починалося в США (гомосексуалізм), - це концентрована епідемія. Коли ВІЛ-інфекція виходить з цього середовища і переходить в середовище нейтральне (просто сексуально активні люди), і розвивається через статеві стосунки - це генералізована епідемія. Вона несе величезну загрозу. Найяскравішим прикладом розвитку генералізованої епідемії є Африка, наприклад в ЮАР кожна родина має або ВІЛ-інфікованого, або хворого на СНІД, або померлого від СНІДу. На таку епідемію дуже складно впливати, адже в ній бере участь все сексуально активне населення, таку епідемію можна назвати пандемією. В Україні є епідемія СНІДу, оскільки маємо основну найбільш уразливу групу - це споживачі ін'єкційних наркотиків та їхні сексуальні партнери.

- Чи правда, що найбільше інфекція уражає людей репродуктивного віку?

- Насправді така статистика є, і прийнято говорити про те, що це сексуально активні люди репродуктивного віку до 49 років. Інфікованих пенсіонерів за віком фактично немає. Проте оскільки наші ВІЛ-інфіковані репродуктивного віку, то маємо певну кількість дітей, які інфікуються вертикальним шляхом - від матері. Це зовсім не означає, що ВІЛ-інфікована жінка не може народжувати, зовсім ні. Це означає, що жінка має вчасно звернутися до лікарів та стати на облік. Зараз вірогідність народження ВІЛ-інфікованих дітей в Україні достатньо низька, оскільки застосовуються передові технології. Якщо мама перебуває на обліку в жіночій консультації, і в неї виявлено ВІЛ-інфекцію, то вона безкоштовно отримує спеціальні препарати, які допомагають знизити до 3-5% вірогідність передачі ВІЛ дитині. Якщо ж жінка не стояла на обліку, то під час пологів лікарі зобов'язані зробити експрес-тест на ВІЛ, і якщо виявиться позитивний результат, то немовля впродовж перших годин після народження також має отримувати спеціальні препарати. Визначити, чи передалася ВІЛ-інфекція дитині чи ні, можна лише за 18 місяців, оскільки до цього часу дитина зберігає антитіла матері. Усі діти, що народжені ВІЛ-інфікованими матерями, перебувають під медичною опікою, на їхнє утримання надається незначна державна фінансова допомога, а також ці діти мають отримувати безкоштовне штучне харчування, оскільки материнське молоко також може бути джерелом ВІЛ.

На Львівщині є інфіковані діти, є ті, які отримують антиретровірусну терапію (АРТ), а деяких із нами вже нема... Це складна розмова. Антиретровірусна терапія - складне лікування й для дорослих, оскільки є різні побічні ефекти, є специфіка прийому. Дітки до певного віку отримують ліки у вигляді сиропу, згодом - пігулки. Хто має дітей, знає, як складно дитині приймати пігулки, а якщо їх кілька та приймати треба двічі на день протягом життя... Щодо харчування, то від цього року таке харчування закуповувалося за кошти місцевого бюджету. Скарг, що хтось не отримав його, ми не отримували, на відміну від 2007 року.

- Складність профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини полягає в їх відсутності?

- Ще кілька років тому до нашої організації часто зверталися по допомогу медики, які приймали пологи у ВІЛ-інфікованих жінок. Ми допомагали їм знайти потрібні ліки для немовлят. Зараз таких звернень від лікарів ми не маємо. Однак і ми, і ви знаємо і добре розуміємо безоплатність наших медичних послуг. Навряд чи можна змінити цю ситуацію нам з вами чи на рівні однієї лікарні, вона має змінюватися системно. Скільки коштує кесарів розтин? Як відомо, є стандартна ціна, і всі приблизно знають, що і скільки коштує. Так от, для ВІЛ-позитивної матері це коштувало у два з половиною рази дорожче. Чому? Не знаю...

Окрім того, є проблема, про яку рідко думають і яка є дуже актуальною: мати ВІЛ-інфікована, дитина, на щастя, ні. Мама погано себе почуває і мусить лягти до лікарні на лікування. А куди подіти дитину - ніхто не знає. Тому жінка лікується якимось іншим чином, і тоді ефективність цього лікування опиняється під знаком запитання. Чому я це говорю? Адже для того, щоб досягнути Універсального Доступу, потрібна велика інфраструктура, в тому числі установи, де батьки могли б залишити дитину на певний час. Ще складніша ситуація, коли жінка вживає наркотики, адже лікування наркозалежності відбувається тільки в стаціонарах, а реабілітаційні програми - довгострокові та стаціонарні. Та й в Україні практично немає реабілітаційних центрів для жінок.

- Якою є статистика смертності від СНІДу?

- Я б не хотіла на цьому наголошувати. Знаєте, якщо забезпеченість ліками у нас така низька, найнижча в Україні, то я дивуюся, чому в нас не найвища в Україні смертність. Насправді, смертність від СНІДу відповідає доступу до лікування: є доступ - люди живуть, немає - люди помирають. І немає що з цим зробити. Це прикро і несправедливо, коли люди помирають від того, що немає пігулок, особливо зараз, коли пігулки доступні. Я вірю в АРТ, її прийом дає величезні шанси продовжити повноцінне життя. Якщо організатори медицини з цим не можуть впоратися, то могли б залучати на допомогу представників громадянського суспільства. Якщо б до нас звернулися міські чи обласні управління охорони здоров'я і сказали, що є така проблема, то ми почали б на це впливати. Є багато прикладів, коли наша організація організовувала доступність лікування. Щодо Львівщини, якщо ви порозмовляєте ще з кимось, окрім громадських організацій, то почуєте, що в нас немає жодних проблем, усе гаразд. Як не дивно, якість медичних послуг оцінюється в тому числі за кількістю скарг! Немає скарг - немає проблем. Проте люди побоюються щось вимагати від свого лікаря, бо це якимось чином може відбитися на їхніх стосунках...

- Чи можете, як фахівець, спрогнозувати, як епідемія СНІДу та ВІЛ поширюватиметься надалі?

- Фахівець, це перебільшення, оскільки мої висновки базуються на офіційних (достатньо обмежених) відомостях, досвідом роботи організації та моїми спостереженнями. Проте у Львівській області ситуація з розвитком епідемії буде погана. Якщо не назвати проблему, вона не вирішиться! Якщо голосно не говорити, що проблема є і в кількості ліків, і в кількості дитячого харчування та засобів безпеки для лікарів, і в якості надання медичної допомоги, то ситуація лише погіршуватиметься. Очевидно, епідемія стабілізується тільки тоді, коли помруть, на превеликий жаль, ті споживачі наркотиків, які були інфіковані кілька років тому та не отримують лікування зараз.

Та треба зазначити, що для споживачів наркотиків існують дуже ефективні методи лікування, зокрема, замісна терапія. А що ми бачимо у Львові? У Львові наразі діє одна програма замісної терапії для 15 осіб, планується ще одна програма в пульмонологічному диспансері виключно для тих, хто перебуває на стаціонарному лікуванні і хворіє туберкульозом. Тобто, це 25 осіб, які будуть отримувати замісну терапію. Водночас ми маємо у Львові 480 ВІЛ-позитивних, з них 172 людини на стадії СНІДу, а це означає, що вже сьогодні вони мали б отримувати антиретровірусну терапію. Та переважно вони її не отримують. І якщо принаймні половина цих людей є споживачами наркотиків, то забезпечення замісною терапією у Львові тоді складатиме лише 10%. І це схоже на правду... АРТ, як я вже казала, ми забезпечені на 9%, замісною терапією - на 10%. Знаєте, є речі, які не залежать від лікарів, адміністрації, нас з вами, а є ті, які залежать. Так от, масштаби замісної підтримувальної терапії залежать напряму від доброї волі наших медичних посадовців. Замісні препарати закуповуються за кошти Глобального фонду, тобто на них не треба витрачати кошти місцевого бюджету, а видавати можна всюди, де є нарколог та ліцензія для роботи з наркотичними препаратами. Адже видача замісної терапії - теж робота нарколога, але в нас такого немає напевно тому, що в цьому не бачать потреби. Є факт: щоб стабілізувати епідемію, принаймні 60% найбільш уразливої групи повинні бути залучені до певних профілактичних та лікувальних програм. У нас ця цифра становить 15 осіб в програмі ЗТ плюс 45 осіб в програмі обміну шприців, яка здійснюється обласним центом соціальних служб для молоді, маємо 60 осіб. Чи достатня допомога таким особам, щоб вплинути на епідемію? Ні!

- Чи можете, як фахівець, спрогнозувати, як епідемія СНІДу та ВІЛ поширюватиметься надалі?

- Фахівець, це перебільшення, оскільки мої висновки базуються на офіційних (достатньо обмежених) відомостях, досвідом роботи організації та моїми спостереженнями. Проте у Львівській області ситуація з розвитком епідемії буде погана. Якщо не назвати проблему, вона не вирішиться! Якщо голосно не говорити, що проблема є і в кількості ліків, і в кількості дитячого харчування та засобів безпеки для лікарів, і в якості надання медичної допомоги, то ситуація лише погіршуватиметься. Очевидно, епідемія стабілізується тільки тоді, коли помруть, на превеликий жаль, ті споживачі наркотиків, які були інфіковані кілька років тому та не отримують лікування зараз.

Та треба зазначити, що для споживачів наркотиків існують дуже ефективні методи лікування, зокрема, замісна терапія. А що ми бачимо у Львові? У Львові наразі діє одна програма замісної терапії для 15 осіб, планується ще одна програма в пульмонологічному диспансері виключно для тих, хто перебуває на стаціонарному лікуванні і хворіє туберкульозом. Тобто, це 25 осіб, які будуть отримувати замісну терапію. Водночас ми маємо у Львові 480 ВІЛ-позитивних, з них 172 людини на стадії СНІДу, а це означає, що вже сьогодні вони мали б отримувати антиретровірусну терапію. Та переважно вони її не отримують. І якщо принаймні половина цих людей є споживачами наркотиків, то забезпечення замісною терапією у Львові тоді складатиме лише 10%. І це схоже на правду... АРТ, як я вже казала, ми забезпечені на 9%, замісною терапією - на 10%. Знаєте, є речі, які не залежать від лікарів, адміністрації, нас з вами, а є ті, які залежать. Так от, масштаби замісної підтримувальної терапії залежать напряму від доброї волі наших медичних посадовців. Замісні препарати закуповуються за кошти Глобального фонду, тобто на них не треба витрачати кошти місцевого бюджету, а видавати можна всюди, де є нарколог та ліцензія для роботи з наркотичними препаратами. Адже видача замісної терапії - теж робота нарколога, але в нас такого немає напевно тому, що в цьому не бачать потреби. Є факт: щоб стабілізувати епідемію, принаймні 60% найбільш уразливої групи повинні бути залучені до певних профілактичних та лікувальних програм. У нас ця цифра становить 15 осіб в програмі ЗТ плюс 45 осіб в програмі обміну шприців, яка здійснюється обласним центом соціальних служб для молоді, маємо 60 осіб. Чи достатня допомога таким особам, щоб вплинути на епідемію? Ні!

- «Усі разом» працює з міжнародними грантами?

- Безперечно, оскільки професійна діяльність можлива за умов відносної фінансової стабільності. Зараз організація не надає прямого сервісу, ми займаємося правозахисною діяльністю, представляємо інтереси людей у судах та медичних установах, намагаємося вплинути на позитивні зміни у вітчизняній наркології, адже вона використовує несучасні методи, частина з яких, як наприклад, кодування, є шахрайством. Проте людей, які до нас звертаються, в останню чергу цікавить джерела фінансування організації та гранти, за якими ми працюємо зараз. Люди звертаються, щоб вирішити свої проблеми.

Організація існує давно, ми працюємо від 1997 року з найбільш уразливими групами до ВІЛ та СНІДу. У нас є партнери, які традиційно допомагають, зокрема Фонд Олени Франчук «АнтиСНІД», а серед львівських організацій - ТзОВ «Асоціація дитячого харчування», яке надає дитяче харчування для дітей.

- Чи достатніми є профілактичні та інформаційні акції для запобігання СНІДу?

- Є сім'я, яка виховує дитину, школа, в якій обов'язковим для викладання є предмет «Валеологія». У Львові та області було багато проектів за рахунок міжнародних коштів, спрямованих на підвищення кваліфікації вчителів, які викладають валеологію. Але мені складно сказати, чи цього достатньо. Якщо ми будемо згадувати про ВІЛ тільки у школі та перед 1 грудня, то думаю, недостатньо...

- 1 грудня - Міжнародний день боротьби зі СНІДом. Чи плануєте цього дня провести якісь акції, заходи?

- Ми традиційно не проводимо та не ініціюємо заходів до 1 грудня, я розумію, що це, можливо, неправильно. Проте ми працюємо впродовж цілого року, тобто в нас цілий рік - це перше грудня...

- Це принципово?

- Можна й так сказати.

- Як почуває себе хворий на ВІЛ чи СНІД у суспільстві? Чи існують на Львівщині центри психологічної підтримки хворих на СНІД?

- Я не знаю випадків, коли б родичі, батьки, чоловік, дружина чи матір відмовлялися від ВІЛ-позитивного чи хворого на СНІД. Хоча проблема відмови від дітей таки існує. Хоча це стосується не тільки дітей, народжених ВІЛ-позитивними матерями. Крім того, у Львові працює багато психологів, зокрема у СНІД-центрі, які надають допомогу, є також Представництво людей, що живуть із ВІЛ, вони зустрічаються, спілкуються, підтримують одне одного. Допомога є, але прийняти свій діагноз - це дуже складний момент. Ми живемо і не думаємо про смерть, про те, що життя колись закінчується... Це емоційно складний процес...


Довідка ZAXID.NET

ВІЛ (Human Immunodeficiency Virus, HIV) - вірус імунодефіциту людини, що призводить до захворювання на СНІД. Синдром набутого імунодефіциту вперше було зафіксовано у США у 1983 році. Протягом двох місяців хворий помер. Тепер за добу у світі заражається цією хворобою близько 400 тис. людей. За 25 років від тоді, як був зареєстрований перший випадок захворювання на СНІД, у світі від нього померло 25 мільйонів осіб, ще 40 мільйонів є носіями ВІЛ-інфекції.

На Росію та Україну припадає 90% всіх випадків ВІЛ-інфекцій у Східній Європі та Центральній Азії. З 1987 року ВІЛ в Україні зареєстровано у понад 122 тис. осіб, СНІД - у 22,5 тис. осіб, а також 12,5 тис. випадків смерті.

За 6 місяців 2008 року в Україні померло від СНІДу 1 370 осіб.


Лілія КУЗІК,
 Zaxid.net, 27.11.2008
 
Львів відкритий для світуЛьвівська міська рада
© НГО – Портал громадських організацій Львова – NGO. Дизайн та програмування сайту – KUDEST