Непосидючий Дениско Друк
...Відчинилися вхідні двері. Я привітався з пані Сніжаною і простягнув руку її восьмирічному синові. Непосидючий хлопчик радісними звуками зустрів мене й потягнув углиб помешкання.

...Відчинилися вхідні двері. Я привітався з пані Сніжаною і простягнув руку її восьмирічному синові. Непосидючий хлопчик радісними звуками зустрів мене й потягнув углиб помешкання.

Так відбулося знайомство з Денисом Ждановим – хлопчиною, який змалку страждає на гіперактивний розлад із дефіцитом уваги та розумову неповносправність.

У такому стані дитині доволі проблематично зосередитися на якомусь певному занятті, її постійно тягне кудись бігти й усе перекидати на своєму шляху. Годі й казати, наскільки складно приборкати нестримну енергію таких діточок і змусити їх хоча б п’ять хвилин посидіти на одному місці. Без допомоги психологів тут не обійтися. До речі, психологічної консультації потребують не лише самі діти, які страждають на гіперактивність, а й їхні батьки.

“Зараз Денис значно спокійніший, аніж був раніше, – каже мама хлопчика. – Він навчився складати іграшки, став слухнянішим. І ми цим завдячуємо психологам із навчально-реабілітаційного центру (НРЦ) “Джерело” Олегові Романчуку та Євгенові Суковському. Вони доклали чимало зусиль для поліпшення психофізичного стану сина...”

Пані Сніжана сама вихователь за фахом і має великий досвід праці з дітьми. Однак вона зізналася, що ще донедавна не знала, як поводитися з власною дитиною. Денис був зовсім не “подарунком” – міг лягти в калюжу просто посеред вулиці та влаштувати істерику, порозкидати іграшки й усі домашні речі, кусався, бився. Тому мамі довелося також пройти курс психотерапії у НРЦ “Джерело”, щоб з’ясувати для себе всі нюанси “грамотного” виховання сина. І жінка зрозуміла, що на різні “вибрики” найчастіше краще просто не реагувати... “Зараз я частіше його виховую через заохочення. Наприклад, кажу: “Поскладаєш забавки – матимеш цукерку. Складеш пазл – підемо гуляти тощо”, – каже співрозмовниця.

До “Джерела” Денис потрапив ще 2005 року, і невдовзі його стан значно поліпшився. Хлопчик відмовився від комедій “на публіку”, почав прибирати за собою, жваво цікавитися життям і з радістю сприймати нову інформацію про навколишній світ. Нині він залюбки переглядає мультики ще радянської епохи (улюблений – “Троє із Простоквашино”), прослуховує на аудіоплеєрі дитячі пісні. Денис швидко та віртуозно складає пазли – за декілька хвилин із розкиданих частинок постає чітка мозаїка. Щоправда, хлопчина не може розмовляти, зате дуже любить спілкуватися мовою жестів і звуків. “Він у мене дуже щедрий на любов”, – зауважує мама. За її словами, під час виховання Дениса важливо в жодному разі не підвищувати голос, не переходити на агресію – це дасть зворотний ефект. У будь-якій ситуації найкраще зберігати спокій. “Коли Денис бере мене за руку й кудись хоче йти, краще послухатися його. Адже такій дитині треба дати свободу дій і бажань. У розумних, щоправда, межах”, – переконана Сніжана Жданова. ...

Хлопчик ніяк не хотів мене відпускати. Він намагався ще щось знайти серед дитячих іграшок і показати. А потім насипав мені дві ложки цукру до чаю і ще довго не відпускав. Блакитні очі Дениса випромінювали радість і світло. Таку любов до життя, щирість і безпосередність, як у цієї неповносправної дитини, вкрай рідко можна побачити серед його здорових однолітків. Воістину, фахівці доклали титанічних зусиль, щоб повернути дитину до життя. Але якщо до початку цього року вони мали змогу хоч якось контактувати з друзями, що залишилися на рідних теренах, то після вступу Польщі до Шенгену через складну візову процедуру контакти звелися до мінімуму. Жодних полегшень під час перетину кордону досі не отримали і народжені в Польщі українці, депортовані тоталітарним режимом. Про нинішні проблеми депортованих українців “Газеті” розповів голова “Об’єднання товариств депортованих українців “Закерзоння” Володимир Середа.

для газети

Олег Романчук, керівник відділу розвитку дитини, дитячий психіатр навчально-реабілітаційного центру “Джерело”

Майже всі діти люблять багато рухатися і є непосидючими. Однак 3% молодших школярів є гіперактивними – занадто багато рухаються, імпульсивними – діють під натиском своїх бажань і почуттів, мають труднощі з тривалим зосередженням уваги на чомусь. У цих дітей фахівці діагностують гіперактивний розлад із дефіцитом уваги, який спричинено незрілістю певних зон кори головного мозку. Цим дітям можна допомогти. Сучасні методи психологічної допомоги та медикаментозної терапії, грамотно застосовані в тісній співпраці з батьками та педагогами, можуть суттєво зменшити поведінкові проблеми дитини, допомогти їй повноцінно розвиватися та реалізувати себе в цьому світі.  

Розмовляв Богдан Мазур
"Львівська газета", 14.02.2008
 
Львів відкритий для світуЛьвівська міська рада
© НГО – Портал громадських організацій Львова – NGO. Дизайн та програмування сайту – KUDEST